Важка свобода
— Орися Петрівно, ви не бачили синю папку з документами? Я залишив її на тумбочці у вітальні! — голос Андрія тремтів від тривоги. Він обшукав увесь будинок у тихому передмісті Львова, але папка ніби розчинилася в повітрі.
— А, якась папка була, — байдуже кинула Орися Петрівна. — Потерта, у плямах, ну я її й викинула.
Андрій завмер, наче його вдарили. У тій папці був звіт, над яким він корпів два тижні. Завтра — останній день, щоб здати його начальству. Переписати можна, але підписи? Де їх знайти о десятій вечора?
— Та як ви могли?! — прошипів Андрій, стримуючи лютість. — Це був найважливіший звіт! Майже нова папка, кілька подряпин! Ви розумієте, що я можу втратити роботу?!
— Не розкидай свої папери! — відмахнулася теща, відсуваючи чашку з недопитим чаєм. — Оце справи! Якби вона тобі так була потрібна, прибрав би у свою кімнату, а не кидав де попало!
— Вона лежала на тумбочці, а не на підлозі! — Андрій відчував, як кров приливала до скронь.
Це був не перший раз, коли Орися Петрівна викидала його речі. То сорочку «занадто стару», то старий блокнот. Але сьогодні вона переступила всі межі.
— Це мій дім, я тут господиня! — заявила теща, гордо піднявши підборіддя. — Не подобається — ніхто тебе не тримає!
Андрій стиснув кулаки, мовчки рахуючи до десяти. Спокій не приходив. Господиня… Так, дім належав Орисі Петрівні. Саме вона наполягала, щоб її дочка, Марта, і Андрій жили з нею. «Навіщо витрачати гроші на оренду, коли в мене місця повно?» — твердила вона.
Спочатку це здавалося розумним. Андрій стрімко піднімався кар’єрними сходами, пропадаючи на роботі зранку до ночі. Марта чекала дитину, і вагітність була важкою — вона ледве вставала з ліжка. Готувати, прибирати? Про це не могло бути й мови. Орися Петрівна запропонувала допомогу, і вони з вдячністю погодилися.
Але через рік, коли народився син Ярик, Андрій заговорив про переїзд. Нехай навіть орендована квартира, але своя, зі своїми правилами. Марта повстала: «Навіщо? Мама все робить, за Яриком дивиться, а я відпочиваю!» Їй подобалося життя, де вранці можна було бродити по магазинах, удень — у салон краси, а ввечері годинку пограти з сином. Господинею ставати вона не прагнула.
Андрій поступився, але терпіти це вічно не збирався. Таємно він вкладав гроші у будівництво будинку на околиці міста. Марта нічого не знала — він передбачав її протести, відмовки, лише б залишитися під маминим крилом. Її життя нагадувало казку багатої спадкоємиці, а переїзд загрожував прибиранням, готуванням і турботою про дитину.
Роздуматимуючи про це, Андрій натягнув куртку і спустився до смітників. Він знав, що сміття ще не вивезли, і сподівався знайти папку. Навіть якщо доведеться копатися, шанс є. Мішок мав бути зверху — його викинули недавно.
Щастя посміхнулося: папка знайшлася, документи цілі, навіть не зім’ялися. Андрій, полегшено зітхнувши, повернувся додому, кинувши на тещу холодний погляд. Він пішов до Марти. Сьогодні їх чекала важка розмова.
— До завтрашнього вечора збирай речі. Ми переїжджаємо, — втомлено сказав Андрій, падаючи у крісло. — Я більше не можу терпіти витівки твоєї матері! Чому я, доросла людина, мушу слухати її нарікання? Вона самостверджується за мій рахунок!
— Переїжджаємо? Куди? — збентежилася Марта. — Чим тобі тут погано? Живемо на всьому готовому! І не смій ображати маму, вона для нас стільки робить!
— Я погодився тут жити, лише поки тобі була потрібна допомога, — різко відповів Андрій. — Тепер ти здорова і можеш бути господинею у своєму домі.
— Мама допомагає з Яриком! Він такий неспокійний, ти ж знаєш!
— Допомагає? — Андрій саркастично підняв брову. — Вона повністю виховує нашого сина! А ще налаштовує його проти мене. Я чув, як вона каже йому, що тато поганий!
— Ярикові нема й року, що він розуміє? — заплющила очі Марта. — Ти перебільшуєш.
— Переменшую! — вибухнув Андрій. — Ти думаєш, година перед сном — це материнство? Орися Петрівна навіть пограти з сином мені не дає — то забирає його перевдягати, то годувати!
— Наче ти так прагнеш його виховувати! — відірвалася Марта. — Ідеш — він спить, приходиш — він спить.
— З наступного місяця все зміниться, — твердо сказав Андрій. — Мене підвищили, і графік тепер чіткий, без переробок. Але офіс в іншому районі, звідси добиратися незручно.
— Це не причина переїжджати! У тебе ж машина! — обурилася Марта. — Куди ти збирався? На оренду?
— У нас свій будинок, — спокійно відповів Андрій.
— Який будинок?! — Марта аж перехопило дух від здивування.
— Великий, просторий, у зеленому районі. БудівництАле Марта все одно не змогла прийняти цю нову реальність і через місяць повернулася до матері, забравши Ярика.
