У мене вже є семеро діток, а в серпні має з’явитися восьмий малюк. Мою найстаршу донечку звуть Вероніка. І ось цього року вона вже випускниця. Вчиться гарно, старанно готувалася до екзаменів і здала їх чудово. Дівчинка прекрасно розуміла, що ми не маємо коштів для того, щоб вчити її на контрактній формі навчання. Вона знала, що конкурс буде важким, тож не спала ночами, сиділа за книжками. Ми навіть не витрачали гроші на репетиторів.
Одного разу під час сніданку Ніка заявила мені, що в разі неуспішного вступу почекає рік, заробить грошей на роботі за кордоном і буде вступати знову.
Ось таку гордість маю. Вона встигає і вчитися, і мені допомагати з господарством, і навіть намагається навчатися лагодити техніку з татом. З грошима в нас не дуже. Дітей багато, а заробітку як такого немає. Гряде випускний доньки і складно уявити, де брати таку круглу суму грошей.
Святкову сукню шукали довго. Якщо гарна, то дорого. Якщо дешевша, то й соромно вдягнути. Тому ми шалено раділи, коли подруга Ніки запропонувала своє плаття. В ньому вона дружкувала на весіллі, тож одежина була вишукана і приємного кольору. Донька щаслива і ми теж.
На початку навчального року, після 1 вересня класний керівник зібрав батьківські збори. Спочатку розповіли про іспити, серйозність підготовки, а потім перейшли до обговорення випускного балу. Вирішили найняти хорошого місцевого фотографа. Порадившись, всі в один голос заявили, що з нас не будуть брати грошей на це. Вероніку також будуть фотографувати, але загальну суму поділять на меншу кількість учнів.
Як же я була вдячна всім.
І ось вчора відбулися ще одні збори, де обговорювали останні приготування до випуску. На цей раз гроші взяли і з мене. Потрібно було докупити повітряні кульки, всякі дрібні прикраси і подарунки вчителям. Та от за кафе з Вероніки грошей не брали. 400 гривень було б важко потягнути нам.
Я дуже переживала, що донька поїде на святкування сама. Кафе знаходилося далеко від нашого села. Мало, що може відбутися на вечірці, де багато підлітків і алkоголю.
Не спала всю ніч, а напередодні випуску попросила в батьків взяти і мене з донькою. Я б обов’язково повернула тих 400 гривень, просто не відразу.
Як тільки це почули батьки, сталася війна. Всі повідкривали роти і кричали, ніби скажені. Мені пригадали і фотографа, і інші збори грошей. Я тисячу разів пожаліла, що попросила щось в них. Які всі ці люди були милі і ласкаві, поважали мене, як багатодітну маму. А зараз такі фрази полетіли, що вуха скручувались у трубочки:
– Навіщо було народжувати стільки дітей, якщо не можеш забезпечити їх? Хіба їх дарують тобі щороку на Новий рік? Дід Мороз приносить? Чому я маю з ранку до ночі працювати на роботі, а потім здавати гроші і за твою дитину? Все було терпимо, але зараз я не збираюся мовчати! Наглість – друге щастя?
Я мало не заплакала. Не очікувала почути такого з вуст цієї людини, а ще більш неочікуваним для мене було мовчання інших. Означало, що всі підтримують її. Все, що мені залишалося – мовчки піти.
Напевно, я попросила забагато.
