Мене звати Михайло та зараз у мене не найкращий період життя.
Я проживаю з братом Валентином у трикімнатній квартирі. Нам це квартира дісталося від батька. На жаль, його не стало після того, як він дуже сильно хворів.
Квартира дуже велика, в центрі міста. В цій квартирі ми народилися та виросли. Коштує така квартира величезні гроші.
Ми залишившись сиротами, але отримали таку шикарну нерухомість. Звичайно, батьків на вона не замінить.
Все життя ми жили разом із батьком. Мами не стало тоді, коли ми були маленькі. Періодично разом із нами проживали інші жінки. Батько намагався влаштуватися своє особисте життя. Та надовго всі жінки не затримувались.
Через місяць після того, як батько поховали, Валентин привів додому свою наречену. Він дуже просив мене, щоб я дозволив їй поселитися в нашій квартирі.
Спочатку ця ідея дуже мені не сподобалась. Я звик до того, що ми з братом живемо одні. З нареченою Валентина я не був знайомим та не знав, що це за людина.
Проте потім, зважаючи на те, що в нас є три кімнати, я погодився.
Я люблю свого брата і бажаю йому щастя.
Пройшло ще трохи часу, Валентин одружився зі своєю нареченою та сказав, що вони чекають на дитину. Потрібно було щось вирішувати з квартирою, оскільки я не маю наміру терпіти дитячий плач у себе вдома.
Мені зараз двадцять років та подібні турботи мені взагалі ні до чого. Валентин пропонував продати цю квартиру та купити собі житло в кожному окремо. Я не хотів переїжджати з цієї квартири, оскільки зовсім поруч знаходиться моя робота та я звик жити в центрі міста.
Вчора в нашу суперечку раптом втрутилися дружина Валентина. Вона заявила, що ще до народження дитини я повинен забрати свої речі та з’їхати зі своєї квартири. Цей хід подій мені абсолютно не сподобався. Це мій дім і я не повинен звідси нікуди йти. Валентин не став заперечувати своїй дружині, тепер він зі мною не розмовляє. Я не маю намір погоджуватися на їхню пропозицію, оскільки це означає для мене втрату всього житла. Мені немає куди йти, ситуація знаходиться в підвішеному стані та виходу поки я не бачу.
