У мене семеро дітей і зараз я вагітна восьмим. Моя найстарша донька, Оленка, завжди розуміла, що ми не з багатих і всього у житті добиватися нам доведеться самим, тому ретельно готувалась до екзаменів і зі всіх сил старалася. Я можу нею пишатися, тому що окрім відмінних оцінок, вона завжди була моєю чудовою помічницею та слухняною донькою. Незабаром у неї випускний і ми всією сім‘єю радіємо за неї.
⁃ Не вийде поступити цього року на бюджет, тоді поїду на рік на заробітки й дістану собі гроші на навчання! – говорить вона.
Вона завжди буда розумною і відповідальною дівчинкою, тому я і не дивувалась таким її словам, але надіялась, що і так зможе вступити цього року. Хоч діти у нас хороші, та з фінансами проблеми, тому нам довелось певний час економити, щоб донька змогла потрапити на свій випускний.
Плаття ми позичили у двоюрідної сестри Оленки з сусіднього району. У неї теж минулого року був випускний. Плаття на неї гарно сіло, а головне, що подобалось її, тому на цьому ми зекономили.
Окрім цього нам пощастило, що батьки розуміли наше становище, тому допомогли оплатити віньєтку та фото. Як-не-як, 400 гривень не захмарна сума, але дуже відчутна для нашого бюджету, а двадцятьом людям це не так сильно вдарило б по гаманцю. Я ще неодноразово згадувала це і дякувала за таку допомогу.
Вчора я буда на останніх зборах щодо випускного Оленки. Там ми здали 300 гривень на квіти, подарунок для школи та для вчителів. За доньку мою теж інші батьки скинулися на ресторан, там 500 гривень, я говорила, мов і сама можу оплатити, але вони нічого чути не хотіла. Я вирішила, що якщо вони так хочуть допомогти, то на перепоні стояти не буду, але довго думала про те, що всі діти будуть з батьками на випускному, а моя одна, як сирота. Довго мене це їло з середини й ось на останніх зборах я наважилась попросити батьків взяти на одне місце більше, я також хочу з ними їхати, пояснила чому і сказала, що обов’язково віддам 500 гривень, але не зараз, бо ні копійки більше з собою не маю.
У той момент всі батьки стали самі на себе не схожі. Почали горланити на мене, пригадувати усі ті свята, коли моя донька нічого не платила і того злощасного фотографа пригадала. Всім чим могли мені дорікали, в наостанок голова батьківського комітету просолила: «Годі вам на чужій шиї сидіти. Вирішили, якщо хтось мед вам пропонує, то можна весь забирати й ложкою їсти? Ось я така бідна, у мене вісім дітей, візьміть ще й мене на випускний! А нам що ті гроші з неба падають, щоб постійно за вас з донькою платити?!».
Я намагалась пояснити, що поверну гроші, проте не зараз, а трішки пізніше, десь через тиждень. Але ніхто з них і не хотів мене чути, лише повторювалися про те, що я зовсім знахабніла і думаю, що вони всі багачі.
Мені стало дуже образливо від того, що все так склалось, тому що всі 11 років ми нормально товаришували, а тут виясняється, що вони про мене ось так думали. Невже не можна було останній паз увійти у положення і допомогти? Я б потім все повернула. Просто доньку шкода, не хочу, щоб вона там себе сиротою відчувала.
