Крапля води падала з крана точно в центр засохлої яєчні тик-тик-тик.
Олена застигла біля раковини, стискаючи в руці губку. Вчорашня пательня дивилася на неї докірливо, облямована жовтими плямами та крихтами хліба. Поряд стояла тарілка з розмазаним маслом, чашка з кавовим обідком, ніж, липкий від варення. Дмитро вже поїхав на роботу у своєму потертому «Запорожці», залишивши після сніданку звичний натюрморт. Все це терпляче чекало на її руки, як чекало щоранку останні три роки.
«Знову», подумала Олена й автоматично повернула кран. Гаряча вода зашипіла, збиваючи піну на дні пательні. Вона намочила губку, видавила на неї краплю засобу й взялася до роботи.
Три місяці тому вона вперше попросила Дмитра допомогти з посудом. Він тоді здивовано підняв брови, ніби вона запропонувала йому розписати склепіння Софійського собору чи вивчити японську.
Олен, та це ж дрібниці, сказав він, не відриваючись від телевізора, де йшов футбол. Пять хвилин і готово.
Пять хвилин. Щоранку. Щовечора. Олена намилювала губку, подумки підраховуючи: за рік ці «дрібниці» складаються в тридцять годин чистого часу. Цілий робочий тиждень над раковиною.
Пательня піддавалася не відразу. Засохлий жир вимагав зусиль, шкребка, терпіння. Жовток вївся в тефлонове покриття, залишивши жовті смуги. Олена відтирала вперті плями й згадувала вчорашній вечір: як Дмитро розвалився на дивані з телефоном після вечері, гортаючи соцмережі, поки вона сама розбирала наслідки їхньої спільної трапези.
Дмитре, обережно покликала вона, намагаючись не звучати докірливо, може, сам помиєш свою тарілку?
Він не відірвався від екрана. Великий палець автоматично гортав стрічку обличчя, котики, меми.
Зараз промовив розсіяно, навіть не глянувши на неї. Ти ж бачиш, який у мене день був.
«День». У нього завжди був «якийсь день». Проекти горіли, клієнти дзвонили, начальство вимагало звіти. А в неї що відпустка? Курорт? Олена теж працювала хай у невеликій бухгалтерії, хай не за такі гроші, але вісім годин на день, як усі люди.
Вона поставила чисту пательню на сушилку й взялася за чашку. Кавова гуща розмокла, перетворившись на буру кашу. Вона терла порцеляну жорсткою стороною губки, розмірковуючи, чому її так бентежить ця дрібниця. Справа ж не в самій посуді що там, десять хвилин роботи. Справа в тому, що Дмитро просто не помічав її праці.
Для нього брудні тарілки зникали самі собою, а чисті матеріалізувалися в шафі за магічним помахом. Як білизна в пральній машині перетворювалася на випрасуВони витерли останню тарілку, обмінялися втомленими усмішками, і з того дня кухня стала місцем, де кожен знав, що чистота це спільна справа.
