Головне вдало вийти заміж. Багатий чоловік це щастя, говорила мати своїй доньці, і Соломія з нею погоджувалася.
Вона була єдиною дитиною в родині. Батько пильно стежив за нею, а мати пестила та повторювала одне й те саме.
Але де знайти того багатія? У коледжі були гарні хлопці, звісно. І наречений у неї теж був із доброї родини.
Проте батько не дозволяв нічних прогулянок, студентських вечірок чи поїздок на природу. Усе під контролем.
Незабаром її завидний нареченько знайшов собі іншу більш вільну та цікаву.
Але настав захист диплома, і кохання відійшло на другий план.
Потім робота за батьковим протекцією та особисте життя за маминими настановами.
Мати знала, що робить. Єдина донька має вдало вийти заміж, і ось з’явився кандидат племінник її подруги.
Соломієчко, придивись до нього уважніше. Він старший, але це плюс, а не мінус. Навіщо тобі хлопчина? А Богдан Сергійович чоловік серйозний. Має свою справу. Тобі й працювати не доведеться.
Але ж він був одружений, мамо! У нього донька є, а значить аліменти.
Не переймайся. Дружина була невдахою, і вони давно живуть окремо. Це не проблема.
Знайомство відбулося. Батько мовчав у жіночі справи не ліз.
Хай самі вирішують.
І як не дивно, Соломії Богдан сподобався.
Десять років різниці її не лякали. Він був статним, з гарними манерами, одягнений із смаком.
Вона теж справила на нього враження і вони одружилися.
Мати зітхнула з полегшенням, виконавши свій обов’язок, і почала жити для себе: салони, магазини, подорожі з чоловіком.
А Соломія, маючи перед очима приклад, теж не відставала.
Чоловік задовольняв її бажання, і вона жила в насолоді.
Домашні клопоти зводилися лише до вказівок працівниці, яка й так усе робила сама.
Але грім ударив несподівано.
У Богдана Сергійовича померла колишня дружина.
І він був змушений забрати дочку!
Це було як грім серед ясного неба. Вона відкладала народження дитини, а тепер у її домі з’явиться чужа дівчинка, якій має стати “другою мамою”.
Але вибору не було.
Чоловік її думку не питав просто поставив перед фактом.
Дівчинка ж не винна!
Незабаром він привіз її зі скромною валізкою та шкільним рюкзаком.
Настя була в третьому класі, високою, тихою та мовчазною.
Слова від неї зайвого не почуєш, усе мовчки.
Але Соломію заспокоювало, що дівчинка була схожа на батька. Точно його кров, а не “нагуляна” тим невдахою.
Життя у великому будинку з батьком, мачухою та робітницею Настею було тяжким.
Вона до такого не звикла!
Після вечері мила посуд, питала, де віник, сама прасувала свої речі.
А Соломію це дратувало.
Батько з’являвся вдома пізно, і доньці діставалося лише погладжування по голові та запитання:
Як справи в школі?
Соломія відчувала, що тепер обмежена: не могла вільно виходити, відвідувати свої місця.
А потім поверталася Настя і треба було контролювати уроки.
Тож вона запропонувала чоловікові віддати дівчинку до групи продовженого дня.
Я ж не вчителька. А там вона уроки краще робить.
Але Богдан розсердився, і вона пошкодувала про свої слова.
Так і жили: без тепла, з роздратуванням.
Через два роки Соломія народила хлопчика.
Потрібна була няня, але Насті вже було майже дванадцять.
Я допомагатиму з братиком, сказала вона.
І справді кращої няньки не знайти!
Вона встигала все: уроки, гра з Данилком, прасування.
А потім і постільна білизна лягла на її плечі бо робітниці Марії вже було за шістдесят.
Соломія звикла, що Настя справляється, а сама продовжувала жити для себе.
Данилко підростав і любив сестру.
Коли Настя закінчила школу, він ішов у перший клас.
І вся турбота про нього знову лягла на сестру.
Вона вступила до університету, вивчала англійську і навчала брата.
Тобі не здається, що всю турботу про дім ти звалила на Настю? якось спитав Богдан.
Дружина все рідше була вдома світські зустрічі, кафе, друзі.
А що тебе непокоїть? Вона чудово справляється.
Ось і я про те саме. Усе на ній.
Соломія промовчала.
Так, на Насті. Але хіба вона скаржиться?
Коли дівчина закінчила університет, батько взяв її на роботу.
Бізнес виходив на міжнародний рівень, і перекладачка була потрібна.
Там вона зустріла Артема з відділу продажів спритного, веселого хлопця.
Кохання спалахнуло на очах у здивованого батька.
Він не очікував, що його тиха дочка заведе службовий роман.
Але Настя наполягла вони одружилися.
Соломія засмутилася не менше: втрачала помічницю.
Марія йшла на пенсію, а нову робітницю не шукали.
Я допомагатиму, мамо, сказала Настя. Приходитиму, прибиратиму.
Але частіше, ніж раз на тиждень! відповіла мачуха.
Настя переїха
