Вернись додому! Я з тобою говоритиму саме там! крізь зуби пробурчав Максим. Не вистачало ще на весь люд шум здіймати!
Ну і нехай! фиркнула Горпина. Велике діло!
Горпино, не дражни лихо! пригрозив Максим. Поговоримо вдома! Ой, який суворий! засміялася вона, перекинула косу за плече і, мов сонна, попливла в сторону хатини.
Максим дочекався, коли Горпина зникне за вуглом, дістав телефон і прошепотів у мікрофон, неначе шепоче у вітряк:
Пішла додому, зустріньте лишень, як домовлялися! Та в підвал відразу, щоб розуму набралася! Я вже на підході!
Заховав телефон у кишеню і вже хотів зайти в магазинчик відзначити виховання дружини сто грамами, коли в його руку вчепився дивний, чужий чоловік.
Простіть мені цю навязливість, винувато всміхнувся незнайомець, із вами дівчина була…
Моя жона, а що? насупився Максим.
Нічого особливого… посмішка його стала слизькою, як сир у криницях. Вашу душу, пробачте, Горпиною Коваль звуть?
Та, Горпина. А до заміжжя була Коваль. І що?
І по батькові у неї Михайлівна?
Так! різко буркнув Максим. Ви звідки її знаєте?
Вибачте, але… вона ж 1993 року народження?
Максиму згадалася ця магічна цифра, і він пробурмотів:
Ну, так. Але звідки вам це все? Звідки знатись Горпина в нашому селі?
Дівчина ж приїхала до села на Вінниччині три літри тому. Каже, втекла від батьків з Києва, бо ті хотіли її у багатія одружити насильно.
А тут зовсім чужий, у сонному селі, з якого не вилетить душа й уві сні, сипле подробицями.
Ой, вибачте, я особисто її не знаю! почервонів чоловік. Я просто… захоплююсь нею мовчки!
О, слухай, мовчун приніс біду! загрозливо примружився Максим. Що це за інтриги? Задумав, може, поцупити мою жону?
Та ні ж! Ви не зрозуміли! захитав руками незнайомець. Я ж, мовляв, шанувальник її мужності!
В неї, здається, нема якихось мужніх талантів, розгубився Максим.
Та ви що! Дістати довічне виключення з тайського боксу у 18 років за те, що всі на ринзі боялися це талант! в захваті видав незнайомець.
Шкода, що вона після кількох приватних боїв усе кинула. Я заради неї на всі бої ті верхи їхав!
Руки в Максима задрижали, як оті осінні груші, коли почав шукати телефон по кишенях. Він вислизнув, розсипавшись на тротуарі, мов насіння. Як склав не вмикається.
Максим рвонув додому, шепочучи сам собі:
Лише б встигнути…
Коли Горпина тільки зявилась у їхній сонній Калиновці, око на неї поклали всі. Хто ж не зверне? Молода, тілом міцна, очима синя. Влаштувалась в місцеву школу учителем фізкультури в молодших класах.
Подумали: прислали студентку на відпрацювання, відробить і поїде. А їй вже двадцять пять, і вона насіло тут.
Ждали, що за нею приїде сімя. А вона сама, ні півня, ні кота.
Тут щось не так! гуділи тітки у черзі за булочками. Молода, файна, а у наше глухе село!
Та яке там страшне? відмахувалась інша. Чи порвала з батьками, чи від чоловіка втекла.
Максим приглядався обережно:
Нехай розберуся, а тоді й погуляю.
Вчителівська світлиця не просто місце. То місце, де кожен витрушує все своє в стару чашку з цукром. За півроку витягли з Горпини її сумну пісню:
Батьки мої багаті. Добрі люди, але не витримали кризи і вирішили одружити мене на такому… Втікла, слава Богу.
І як ти? Сама-самісінька? зітхала досвідчена Оленка Миколаївна.
Всюди люди є, знизала плечима Горпина. Самій краще, ніж у ярмі чужому. Не хочу бути товаром на базарі!
Нічого, і в нашій Калиновці знайдеш щастя! Та і хлопці в нас нічого!
Коли розлізлася боязка правда про Горпину, Максим визначився:
Візьму за жону, прохопився перед мамою, татом і братом. Наші курки паску жують, чужу треба брати і рідні не докучатимуть!
Молода, здорова! погоджувались родичі. Фізкультуру веде! Хазяйка буде!
І був хто такий, як не пізнаєш: Максим сорочку мав лишень у свята, а на овочевій базі в райцентрі зробився заступником директора, хоч і починав з простого приймальника.
Що знаєш те і зробиш! казали начальники, на підвищення не скупились.
Правда, брат його Михайло начальник охорони тягав моркви і людей, як міг.
Але й так на все дивились крізь пальці, бо із злодійством покінчено.
Як Горпина могла такому відмовити? Спершу гуляли, тоді каву пили, а потім і зійшлися. Жила в гуртожитку, Максим перевіз у свою повну хату.
Жити то одна сімя! рвучко казала свекруха Раїса Семенівна.
Все разом, допомагаємо! А як не вмієш навчимо! приєднався свекор Петро.
Тільки жодних справедливостей! напучувала Раїса. Головне: слухай чоловіка, бо в цьому щастя жінки!
Добре, тільки я строго не терплю знущань, чесно казала Горпина.
Спершу всім сподобалось, що вона гнучка і не пихата. Але за місяць вареників свобода зникла, мов вода у степу.
Лише робота й базар! Все інше зась, бо і кури, і город, і качки… а Максим із братом на базі ночують, свекор лікує спину, а всі борщі на двох.
А коли ж оте навіть не сімейне а своє, особисте життя? Кавярня там, чи хабалка?
Які тут кав’ярні: ти ж учителька! А у маленькому селі таке не проходить шепотілки тебе зїдять.
Горпина не пішла на компроміси. Робила та і рівного відносин вимагала. Не лагідна одразу в очі, підвищить голос, ще й пожартує.
За два роки жодної поступки всі трудяться порівну.
Ой, і характер у Горпини! верещала Раїса, коли та в магазин йшла.
І мене не шанує! тер жалю Петро. Назовеш щось зробить і вже бурчить!
Максиме, це непорядок, казав Михайло. Пора вчити її, як циркову левицю.
Вирішили підловити: Максим проведе її до центру, а вона сама вернеться. Тут і зустрінуть!
Якщо не злякається трохи налякають, може в підвал зачинять: місяць спокою і стане тихішою.
Так і зробили. Поки Горпина з Максимом гуляла між сонних дерев на площі, родина заварила чорного чаю і чекала дзвінка.
Але Максим не встиг.
Калиновим вітром відчинилась хвіртка, а дверей на місці не було наче їх казкова злюка відкусила. На порозі з воєм качався Михайло із поламаною рукою, Максим телефон у нього вирвав, до рота сунув:
Швидку викликай! Адресу не забудь!
У сінях серед щепок батько, ледве дихає, але рухається; мама під кухнею з фіолетовим оком, притискає ломаною навпіл качалкою пиріжків; на стільці Горпина, спокійно потягує чай із калиновим варенням.
Коханий, ти прийшов за своєю дозою?
Н-ні…
Тоді лишень трохи справедливості!
Про такі бурі треба попереджати! захрипів Максим.
Я ж не позбавлена відчуття міри! Кожному його! Хто чим на мене тим і отримав!
А далі що?
Далі найдружніше життя у світі, посміхнулася Горпина. І дитина у нас буде про розлучення навіть не думай!
Максим проковтнув повітря, як тріснуту сливу:
Добре, кохана.
Опісля, коли всі вилікувались, у хаті воцарився затишок: правила змінили. Ніхто не лаяв і не пригнічував і в хаті поселився сонячний спокій, де навіть тіні були лагідними.
