Марія Василівна прийшла на роботу, як і завжди, втомлена та в передчутті чергової халепи. Коли ти працюєш у школі й у тебе під наглядом десятки непосидючих дітей щось таки та має статися. Настрою працювати не було, але у її професії не обирають. Доводиться натягувати на обличчя посмішку та навчати учнів жити це життя.
На великій перерві шкільний дзвінок, який давали для вчителів, означав, що потрібно терміново зібратися на нараду. «Що цього разу?» – пронеслося у голові молодої вчительки, але вона довго про те не думала, покинула готувати дошку до наступного уроку й помчала до учительської.
Зайшла Марія Василівна, коли директор уже почав свою промову. Вона тихенько приткнулася біля дверей та стала уважно слухати. В поле зору Марії Василівни одразу втрапив привабливий чоловік не набагато старший від неї.
-Прошу любити та шанувати, – продовжував свою промову директор – Назар Максимович, наш новий вчитель історії.
Про що розповідали далі Марія Василівна уже й не пригадає, вона дивитиметься заворожено на свого нового колегу й сама себе лаятиме за сором. Хіба ж так можна витріщатися на незнайомого чоловіка? Тим більш, коли вона сама заміжня й нещодавно вийшла з декретної відпустки.
Того дня зморена вчителька прийде додому пізніше всіх. Павло зустрічатиме кохану своїм поцілунком та обіймами:
-Втомилася, моя радість? Ти зовсім себе не бережеш! Може ще зарано було виходити з декрету? – він завжди такий надміру турботливий. Свого часу Маша за це його й полюбила, але сьогодні жінку ця увага дратувала.
Не допоміг підняти настрій й гарно накритий стіл та приготовлена Павлом вечеря. Маленька Вероніка розплакалася, ніби відчула поганий настрій матері й потребувала уваги. Маша не сердиться, навпаки, вона рада провести цю ніч у кімнаті маленької донечки, якомога далі від обіймів чоловіка.
«Та що ж це зі мною коїться? Усі думки лише про нього. Закриваю очі, а переді мною одразу образ Назара Максимовича. Широкі плечі, гарна посмішка, такі ясні очі та проникливий погляд. Чорне густе волосся, яке аж переливається на сонці…» Усю ніч Маша не могла стулити очей. Вона думала про новенького й серце аж тряслося від хвилювання.
Наступний робочий день не віщував нічого хорошого, адже їй випала честь чергувати з новеньким на перерві. Так вони познайомилися ближче. Він одружений, коли розповідає про вагітну дружину аж світиться від щастя. Марія Василівна мала б радіти за чоловіка та бажати його родині всього найкращого, а вона лише ревнує цього незнайомця на якого не має жодного права.
Вдома лише гірше, бо коли дивиться на Павла, то розуміє, що кудись поділася любов та терпіння, залишилося лише роздратування. «То все через того клятого Назара Максимовича. Ну як можна було закохатися у людину про яку не знаєш геть нічого» – сердиться на себе Маша й не знає, як знову повернути мир та спокій у свою сім’ю.
