Що може бути гірше життя зі свекрухою, тільки життя зі скупою свекрухою. З Анною Олегівною ми не підтримували тісні стосунки. Я знала, що телефонувати варто один раз на тиждень, з ввічливості. Запитати про здоров’я, поцікавитися чи не потрібна допомога й постаратися якомога швидше покласти слухавку, щоб не чути старечі претензії про те, як зараз важко та дорого жити.
Ми з чоловіком, слава Богу, не бідуємо. Живемо у власній квартирі, більшу частину грошей на неї дали мої батьки, решту заробили самі. Працюємо, хоч і важко, але зарплата хороша. Дітей поки немає, але ми й не переймаємося, є про що поки думати.
Все б нічого, але три місяці тому в Анни Олегівни сталося справжнє лихо. Замкнула проводка, сталася пожежа. Добре, що сусіди побачили, вчасно викликали швидку допомогу та пожежників. Стару врятували, а от будинок згорів до тла. Декілька тижнів мати чоловіка пролежала в лікарні не так з отруєнням, як із серцем. Вони коли почула, що все згоріло мало не отримала серцевий напад.
Сергій маму заспокоює, мовляв, речі то таке, добре, що вона жива залишилася. Дім можна відбудувати або на крайній випадок купити новий. Анна Олегівна дивиться на нього, наче вперше побачила. Невже син не розуміє скільки це все буде коштувати, вона ж пенсіонерка.
-А де ж мені жити, коли з лікарні випишуть? – обережно запитала у Сергія, але при цьому дивилася на мене.
– Мамо, ну що за запитання? – дивується син. – Звісно, що ми заберемо тебе до себе.
Тут уже я змірила чоловіка сердитим поглядом, але він проігнорував й продовжив:
-У нас велика трикімнатна квартира. Місця вистачить всім, тож можеш не хвилюватися.
Вдома на чоловіка чекала серйозна розмова. Як він міг запропонувати матері таке не порадившись зі мною! Це ж не кошеня з вулиці підібрати, в разі чого, можна комусь сплавити. Це його мати – нестерпна жадібна жінка, яка ще до нашого одруження встигла з’їсти мені всю печінку. Сергій навіть слухати не став, сказав, що буде по його.
Я очікувала, що життя з Анною Олегівною буде нестерпним, але не думала, що настільки. Ця жінка контролювала кожен мій крок й все коментувала.
-А чого ти посуд одразу не миєш, це ж настільки треба бути лінивою, щоб користуватися посудомийкою? Не розумію, чому ви замовляєте їжу, яку можна приготувати вдома на плиті? Ти що хочеш, щоб з тебе люди сміялися, навіщо запросила клінінг?
Це ще квіточки. Пізніше свекруха почала «записувати» все, що я їм й дійшла до висновку, що ми з Сергієм витрачаємо гроші на всілякі дурниці.
-Ти хоч знаєш, що воно таке ті твої креветки? Дуже вже я сумніваюся, що вони свіжі. А червону рибу обов’язково їсти щотижня. Я б на ці гроші, яку ти витрачаєш на ту рибину, могла б два місяці прожити.
Я вже так втомилася слухати усі ці безглузді претензії, що попросила чоловіка поговорити зі своєю мамою. Сергій лише руками розвів, мовляв, і що воно дасть. Тоді вчинила інакше й вдарила тією ж зброєю.
-Мамо, вам не здається, що ви споживаєте забагато цукру, давайте сюди те печиво, вам шкідливо! А що ж це ви так себе занедбали, задишка з’явилася, ходімо прогуляємося містом й так робитимемо щовечора. Серіал ваш улюблений йде? Це звісно добре, але з вашим зором краще поберегтися. Вимикайте!
Анна Олегівна спершу не розуміла, що відбувається й відколи це я стала такою турботливою невісткою, а потім до неї дійшло. Вона припинила вставляти свої 5 копійок та намагатися керувати мною. На знак примирення я зробила те ж саме. Не повірите, але зараз ми живемо душа в душу.
