Вечір п’ятниці. Стомлені випадкові перехожі намагаються якомога швидше дістатися додому після виснажливого робочого тижня. Стоять всі на зупинці тупцюють з місця на місце в очікуванні трамвая, а його все немає й немає. Хтось сердиться, хтось поспішає, а хтось байдуже ставиться до того, що відбувається навколо.
Нарешті приходить той самий транспорт, який запізнився на цілих 20 хвилин. Набурмосені пасажири заходять всередину навіть не вітаючись з водієм. В останню хвилину в салон заплигує молодий чоловік з пакетом полуниці в руках. Де він серед осені її знайшов – бог знає.
В руці він тримає мобільний телефон й горлає у слухавку:
-Кохана я знайшов! Як ти й хотіла! Уявляєш, ще й пощастило встигнути на тролейбус. Скоро буду вдома, заспокой малюка, щоб не бив маму в животик. Полуниця в дорозі!
На обличчях пасажирів з’явилася щира посмішка. Був вечір п’ятниці. Втомлені випадкові пасажири намагалися якомога швидше дістатися додому. Був серед них і майбутній татусь, який віз своїй вагітній дружині свіжу полуницю. Трамвай того дня запізнився не спроста. Я дедалі частіше пересвідчуюся, що все в нашому житті відбувається не просто так.
