Цю історію зможуть зрозуміти матусі, яким доводилося бувати у людних місцях з маленькою дитиною на руках. Наважитися кудись піти з грудною дитиною без чоловіка – це ще те досягнення. Моя подруга стала матусею чотири місяці тому. У неї народився хлопчик.
Якщо вірити словам Вероніки, то дитина її дуже неспокійна. Постійно плаче, кричить, вередує. Мабуть, коліки, пояснила їй педіатр та прописала капельки для животика. Після того ніби стало краще, тож Ніка погодилася зустрітися зі мною у кафе.
Ми навмисне домовилися побачитися вранці, щоб людей було трохи менше. Вероніка мала не найкращий вигляд. Волосся, яке потрібно було помити, пом’ята кофта, великі синці під очима.
-Бачу материнство пішло тобі на користь – зробила я щось типу компліменту й почала розпитувати про будні молодої матусі.
Артем мирно спав у своєму візочку, але через пів години вирішив, що настав час нагадати матусі про себе. Він розплакався, так голосно, що на нас почали зглядатися інші відвідувачі. Вероніці стало незручно, вона не могла заспокоїти дитини, а тут, наче на зло, якийсь мудило почав кричати, щоб ми заткнули дитині рота, бо «цей жахливий вереск його дратує».
Як же можна бути таким негідником. Вероніка хотіла піти, але я її зупинила, натомість звернулася до того чоловіка:
-А давайте зараз наберемо вашу маму й запитаємо, що ви робили, коли були немовлям. Мабуть, лише посміхалися й махали рученятами. Чи може краще уявимо ситуацію, що ви прийшли у кафе зі своєю дружиною та маленькою дитиною, яка почала плакати, а якийсь бовдур наказав закрити дитині рота. Як би ви тоді відреагували?
Чоловікові стало соромно. Він попросив вибачення у моєї подруги й купив нам морозива. Ми змогли продовжити свої дівчачі посиденьки, але у мене все одно залишився неприємний осад.
Тому й вирішила розповісти про цей випадок та попросити тих, хто реагує так само як той незнайомий чоловік, щоб були привітнішими й мали більше терпіння. Усі ми люди й не варто про це забувати.
