Настя гордиться своєю мамою. Ні в кого із подружок немає такої мами, як у неї. Вони як дві сестрички можуть розмовляти про все на світі. Подружки заздрять Насті. Вони так зі своїми мамами не розмовляють. А дівчині весело, різниця у віці між нею і мамою шістнадцять років. Мама розповідала Насті про її народження. Дівчинка завжди з цікавістю слухає. Але перед тим як розповідати, мама попереджає, щоб Настя не поступала так, як колись мама.
Вероніка росла гарною, слухняною дівчинкою. Коли їй виповнилося п‘ятнадцять років, мама почала брати її з собою на роботу, щоб допомагала. Працювала мама в теплицях. Ранні помідори, огірки, ягоди Вероніка пробувала перша. Коли ходила допомагати мамі, познайомилася з Андрієм. Він закінчував одинадцятий клас. Літом працював, щоб були кишенькові гроші. Хлопцю Вероніка сподобалася, тому намагався заговорити з нею.
Мама Вероніки не помічала, як вони переглядаються. Дівчина поруч, і добре, під наглядом. Вероніка очарована Андрієм, тому намагалася якомога частіше приходити з мамою на роботу. Вона почала зустрічатися з хлопцем тихцем від мами. Все літо вона ходила на побачення. Мамі говорила, що гуляють з подружкою, адже вдома весь день, а увечері прогуляються. Так тяглося, поки мамі не повідомили, що Вікторія зустрічається з хлопцем.
Серйозна розмова відбулася того ж вечора. Мама застерігала доньку, говорила, щоб обережна була, не потрібно довіряти хлопцям. Ще зовсім молода. Та мамині настанови запізнілі. Вероніка заплакала. Вона призналася, що вагітна, два місяці. Мама руками сплеснула. Що робити? Адже в школу ходити потрібно, а донька няньчитися збирається. А як же той хлопець, втік? Вероніка закивала головою:
– Ні, він не кине мене, ми з ним побратися хочем пізніше.
Мама тільки сумно дивилася на доньку. А наступного дня пішла до батьків Андрія. Вони тільки руками розводили, мов, що поробиш, вирішуйте як бути, а ми підтримаємо. Але все сталося зовсім по другому. Андрій і Вероніка поїхали жити в село до тітки Валі, маминої сестри. Тітка рада, що наразі не одна житиме. Андрій ходив підробляв, де робота знаходилася. Постійної роботи в тому селі не було. Тому жили за те, що заробить. Інколи грошей зовсім не було.
Коли прийшов час їхати до пологового будинку, Андрію телефонував тато, мама хвора, щоб приїхав. Тому Вероніка до пологового, а Андрій до мами з татом. Дівчина народила донечку, відразу назвала її Настя. Так з Андрієм домовлялися, якщо дівчинка, то Настя. А сам хлопець не з’явився ні разу. Вероніка телефонувала йому, але він у зоні недосяжності. Коли їх виписали, викликала таксі й поїхала до мами. Адже вона навіть не знала, що Вероніка народила.
Маленька Настя дуже схожа на свою бабусю. Яка не відходила від внучечки. Така гарненька, спокійна. Вночі спить. Все добре. Але Вероніку мучить одне питання, куди подівся Андрій? Вона просила дозволу у мами, щоб поїхати дізнатися що з ним. Коли у мами був вихідний, Вероніка поїхала до Андрія. У квартирі, в якій жила сім’я Андрія наразі живуть інші люди. Виявляється квартиру продали, а самі виїхали в невідомому напрямку. Слабий виявився хлопець. Не відстояв Вероніку і донечку.
Втік, не прощаючись. Ну що ж. Про такого і згадувати не потрібно. Вероніка виростить донечку одна.
