Одного літнього дня Оксана відправила чоловіка у місто по покупки. Закінчився пральний порошок, а їй потрібно випрати цілу кучу дитячих речей. Маленька Софійка напросилася поїхати з батьком.
Автобус був вщент переповнений, тому Дмитро стояв, а його донечку взяла на руки приємна жіночка. Софійка смирно сиділа на руках незнайомої тітоньки та зацікавлено розглядала місцевість за вікном.
Не проїхали вони й півдороги, як жіночка почала розпитувати дівчинку про неї та її родину.
-А куди ж ви їдете з татком? – невгамовно допитувалася жінка.
-У місто, нас мама відправила – спокійно пояснила дівчинка.
-За чим же вас послали?
-За білим порошком. Мама без нього нічого зробити не може, каже він їй дуже потрібен.
Незнайомка несподівано ахнула та сумнівно подивилася у мою сторону. Тоді як дочка стала кричати на весь автобус:
-Татко, скажи цій тьоті, що ми їдемо по білий порошок для мами. Вона без нього не впорається
Весь салон почав перешіптуватися та дивитися у нашу сторону. Довелося пояснювати усім допитливим що «білий порошок» – це пральний порошок, а не те, про що вони подумали.
Після того пасажири не могли втримати сміху. Проте цікавість маленької дослідниці все більше розгорілася:
-Татко, а чим відрізняється білий порошок від прального? Розкажи!
У салоні всі зацікавлено чекали відповіді тата, але він попросив донечку трішки зачекати й він обов’язково їй все пояснить, коли вони будуть наодинці.
Дитина ще раз з недовірою подивилася на батька, але потім все ж таки заспокоїлася та продовжила дивитися за вікно.
