Анна та Назар в шлюбі вже дуже давно в шлюбі. Цілих шістнадцять років. В них була прекрасна історія кохання, яка почалася ще в школі. Юні серця поєдналися та прийшлись один одній до душі.
Але закохані не були з тих, хто одружився одразу після випускного. Ні. Вони вирішили, що спершу отримають освіту, влаштуються на роботу і тоді вже зіграють гарне весілля.
Вступивши до вишу Анна та Назар бачились не часто. І це зрозуміло, бо ж навчались на різних факультетах, а щоб отримати гарну роботу, потрібно було багато часу виділяти на науку. Тому так. Але пара однозначно знала – треба влаштовуватись на роботу в одному підприємстві, щоб хоча б так бачитись частіше.
Так і сталося. Вони справді знайшли роботу в одному підприємстві. Назар був головним бухгалтером, а Анна керуючою відділу. Назбирали трохи грошей вони та й зіграли гарне весілля.
Через два роки в Назара та Анни народилася донечка. Назвали її Богданною. Все в них було добре. Робота, дитина, власна квартира. А ще планували народити сина, коли Богданка підросте трішки, бо дуже вже Назар собі хотів помічника маленького. Заздрив по-доброму Анні, що та завжди брала Богданку із собою на прогулянки з подругами, чи по магазинам походити, або ж в книжковий клуб. А він хотів з сином на рибалку ходити, в футбол ганяти.
Загалом доволі стереотипна, але щаслива сім’я в них була.
Ось Богданці вже шість рочків. Вона вже достатньо велика та самостійна, а тому сім’я сміливо поїхала на відпочинок на солені озера. Оздоровитись, так сказати. Всім корисно, бо ж Анна після пологів втратила трохи здоров’я, як і більшість жінок, що народжували, Назар мав серйозні проблеми зі спиною, а Богданці просто не завадить профілактика.
На тому відпочинку зустріли вони Артура. Гарний був чоловік. І, як він себе представив, холостяк. Весь відпочинок Анна ловила на собі зацікавленні та грайливі погляди Артура, а деколи навіть і дії. Вона була шокована та, все таки, її серце йокнуло.
Але як же ж так? В неї прекрасний чоловік, донечка, в них щаслива сім’я, але ж… Як то кажуть, серцю не накажеш. Анна, певно, закохалась в Артура, хоча й сама від себе такого не очікувала. А Назар помічав, хоча й мовчав. Анна ж розуміла це і на душі їй ставало все гірше та гірше.
Після приїзду додому виявилось, що Артур живе в сусідньому мікрорайоні, що й не так вже далеко від квартири Анни. Все. Тут вже жінка побачила знак. Почався роман. Проте щасливою вона була лише моментами, допоки була з Артуром. А додому їй хотілось все менше і менше.
З Назаром стали жити лише заради дитини. Стосунки ж стали холоднішими. Артур почав ще й вимагати, щоб Анна зізналась чоловіку в зраді та переїздила до нього. А жінка все відтягувала цей момент як могла. А потім…
Завагітніла… Але вона не знала від кого ця дитина. Вже навіть хотіла піти на аборт, але Назар знайшов тест на вагітність й став прохати залишити дитину, бо ж можливо вона врятує їхні стосунки. Анна довго вагалась, але погодилась.
Проте вагітність проходила в стресі. Вони з родиною переїхали до Польщі. Назар теж зміг виїхати, бо має хвору спину та не придатний.
Анна була в безпеці, але все одно хвилювалась за Артура, бо ж того забрали. Всі думки були про нього, але аж ніяк не про дитину, яку вона носила під серцем, і яку, по чесному, не бажала народжувати.
Народився син. Назвали Іоаном. Анна все придивлялась, на кого ж схожий малюк, а потім знайшла родиму пляму на ніжці, таку ж, як і у Назара. Вона з полегшенням зітхнула. Його дитина.
Проте вже наступного місяця Анна впала в післяпологову депресію. Їй байдуже було на дитину. Вона не підходила до сина, коли той плакав, не могла взяти на руки та й взагалі бачити. Вона не хотіла цієї дитини й шкодувала, що послухала Назара. Стосунки це дитя не врятувало. Та й не мало.
Жінка не витримала. Вона покинула дітей та чоловіка й пішла. Повернулась в Україну та стала чекати повернення Артура. Але от чи дочекається – невідомо.
