Ми одружені уже близько семи років. І стільки всього з нами траплялося за цей час, що мені здається, такого вистачило б з головою на всі сім’ї світу. Яких тільки проблем з нами не ставалося.
З Орестом ми познайомилися зовсім випадково. Коли я сунула пакети з продуктами додому, то він ласкаво запропонував мені допомогти. По дорозі ми гарно поговорили, швидко знайшли спільну мову, обмінялись соціальними мережами і почали переписуватися цілодобово.
Частими були й зустрічі. А приблизно через 7 місяців обоє прийшли до рішення одружитися. Правда весілля доводилося відкладати з дня на день. То бабуся Ореста померла, то мама моя в лікарню потрапила, то зима і для весілля пора не найкраща. Та і між всіма цими подіями якось негоже було вдягати святкову білу сукню.
Минуло пів року і нарешті ми видихнули з полегшенням. Настав час подавати заяву до РАГСу. Але напередодні спільні друзі порадили нам розписатися у їхньому місті, що знаходиться на узбережжі моря. В свою чергу, вони пообіцяли подарувати нам оренду будиночка біля моря на декілька днів. Така пропозиція нам припала до душі і ми погодилися.
Як тільки ми розписалися, то в житті знову все пішло чорною смугою. Під час наших романтичних купань у морі Орест хотів продемонструвати свої вміння стрибати із скель і травмувався. Коли він потрапив у лікарню, для мене це стало випробуванням. Я навчилась масажі спеціальні робити і взагалі піклуватися про чоловіка. Та все було недаремно, адже скоро Орест зміг стати на ноги і жити нормальним життям.
З того часу у нас все налагодилося. Та й фінансові справи пішли вгору. Ми купили квартиру, побудували будиночок в селі. Далі по своїй логіці повинні були з’явитися діти. Та Орест не надавав цьому питанню важливості. Коли про це заходила мова, то він говорив, що найголовніше зараз створити матеріальну базу для сім’ї, а тоді вже про дітей думати. Тим більше зараз можливо народити і після 40.
Орест ніколи не шкодував на мене грошей. Що тільки не забажаю – все мені купує. Та й взагалі людина він хороша, тож єдиною проблемою, на фоні якої у нас виникали суперечки – народження малюка.
Мені вже просто не зрозуміло, як переконати чоловіка що немовля – не моя примха. Це нормальне бажання нормальної людини. Більш дивною є його категоричність. Всі мої подруги давно народили малят, кожного дня виставляють милі дитячі фото. Я ж тільки дивлюсь на це все із білою заздрістю. Чому ж я не можу мати повноцінну сім’ю?
Наш дім – фортеця, а щоб вона стала міцною, то потрібно її поповнити дитячим сміхом, іграшками. Таку атмосферу просто не передати словами. Чоловік мене не розуміє і продовжує твердити про «фінансову подушку» .
Як би ви на моєму місці його переконували? Чи взагалі не варто цього робити?
