**Поклик серця**
«Наступний!» вигукнула медсестра, коли з кабінету лікарки Даринки Василівни вийшов черговий пацієнт.
«Доброго дня», привітався Прокіп і, ввічливо посміхнувшись, підійшов до столу, сів на стілець.
«Доброго здоровя», відповіла Даринка. Лікарка була молодою, і звикати до звертання «по-батькові» їй було дивно, тому так називала її лише медсестра.
Піднявши очі на гостя, вона відразу зустрілася з його знайомими сірими очима. Серце закалатало, але дівчина взяла себе в руки.
«Прокіпе?» це був її колишній однокласник, з яким у школі вони дружили.
Після школи Даринка поїхала до Києва вступати до медичного інституту, а Прокіп залишився в їхньому невеличкому райцентрі. По-перше, хворів батько, а по-друге він не зміг нікуди вступити, а на платне батько не витягнув би. Мати померла шість років тому, і вони жили вдвох.
Перед нею сидів уже дорослий, загартований чоловік. Він став ще гарнішим, і Даринка навіть засумнівалася, що його турбує здоровя, але спитала:
«Що тебе турбує? Розказуй».
«Скаржуся на прискорене серцебиття, особливо коли бачу тебе», відповів він із посмішкою.
«Ох, ну я піду», кинула медсестра, обмінявшись з Прокопом значучим поглядом. Все одно це був останній пацієнт, і вона вийшла.
«Даринко, я прийшов на прийом, бо ти мене уникаєш. А мені треба поговорити. Післязавтра виїжджаю в рейс на два тижні. Я все розумію, що ти скажеш одружений, діти»
У Даринки з Прокопом у школі були ніжні стосунки. Разом ходили на уроки, разом поверталися, увечері гуляли чи ходили до кінотеатру. Обоє гарні, тому ніхто й не сумнівався, що вони одружаться. Але доля розпорядилася інакше. Ще в школі за Прокопом ходила Олеся з паралельного класу. На перервах підстерігала, після уроків теж. Але хлопець не звертав уваги на її витівки його думки були лише про Даринку.
«Прокопе, ти все одно будеш мій. Знаєш стару пісню: «Нікуди не подінешся, закохаєшся й одружишся, все одно ти будеш мій», співала вона йому, а потім гучно сміялась.
Даринка вступила до медуніверситету й поїхала вчитися. Прокіп залишився вдома. Влаштувався на роботу, одночасно вчився на водія, мріяв стати далекобійником. Потім чекав армії. Службу відбув. З Даринкою майже не бачилися вона рідко приїжджала додому на канікули.
А ось після армії до нього причепилася Олеся. Працювала продавчинею на ринку, була шустра, могла випити. Одного разу Артем, друг Прокопа, запросив гурт товаришів у кафе на свої іменини. Олеся вмостилася поруч із Прокопом, а коли той виходив покурити, підлила йому горілку в вино так, що він і не помітив, як захмелів.
«Тебе щось сильно розвезло», здивувався Артем, дивлячись на Прокопа. «Зараз викличу таксі, відправлю тебе додому».
«Я його відвезу!» підскочила Олеся. «Я вже викликала авто».
Артем допоміг Прокопові сісти у машину, і вони поїхали. Олеся ж відвезла його до себе мати була у нічну зміну. Поклала спати, а сама лігла поруч. Що там було чи не було, але вранці Прокіп прокинувся, а біля нього Олеся.
Він взагалі не памятав, як опинився в неї. Дівчина прокинулася й засміялася. У цю мить у кімнаті зявилася її мати.
«Отакої! Олесю, бачу, у тебе гості? Ну ви даєте!» і вийшла, грюкнувши дверима.
«Ой, мама повернулася з ночної. Довго ми з тобою дрімали. Та й не дивно після такої бурхливої ночі», сміялася дівчина. «Прокопе, тепер ти мусиш на мені одружитися, тим більше мама нас у ліжку застала».
Прокопові й так було погано сильно боліла голова, а тут ще й Олеся з весіллям. Він трохи злякався. Був надто доброчесним. Та й Даринку досі любив. Сподівався, що після інституту вона повернеться сюди працювати.
«Я піду, Олесю», сказав він, підводячись. «Погано почуваюся».
«Розумію, ти ж учора перебрав», усміхнулася вона. «Давай проводжу». На прощання повисла йому на шиї й прошепотіла: «До вечора, любий, подзвонимо».
З того дня Прокіп так і не зміг позбутися Олесі. Незабаром вона повідомила, що чекає від нього дитину, і довелося одружуватися.
Коли Даринка дізналася, що Прокіп одружився, теж згодилася на пропозицію свого однокурсника Віталія, який давно за нею підбивався. Вийшла заміж.
«Не певна, що кохаю Віталія», думала вона, хоча вже була його дружиною. «Якась неправдива сімя. Бачимося рідко він у одній лікарні, я в іншій поліклініці».
Даринка розуміла, що Віталій не той чоловік, про який вона мріяла. Зовсім не романтик, навпаки здавався якимось холодним. Завжди зайнятий, завжди куди
