Я була дуже сором’язливою в дитинстві. Бабуся казала, що з мене вийде дуже хороша дружина та усьому мене навчала. У мене було декілька подруг, але в їх компанії я зазвичай мовчала. Дівчата були дзвінкі як дзвіночки, а я тиха та стримана. Лише коли хтось у мене щось запитував, то я відповідала. Тоді усі жартували, що виявляється я вмію розмовляти. Ніколи такого не було, щоб я з кимось посварилася.
Батьки були мною задоволені, адже я була дуже слухняною дитиною та ніколи їм не заперечувала. Я не любила конфліктів, тож воліла поступитися своїми інтересами, аніж почати відстоювати свої права. Що б мені не подарували, я все приймала з вдячністю.
Коли я вийшла заміж, свекруха не могла мною натішитись. Валентин, мій чоловік, теж був задоволений. Я ніколи не обділяла його увагою та робила все для того, щоб йому було комфортно.
Здавалося, що ми були ідеальним подружжям. Я була для свого чоловіка тихою гаванню, він ніколи не чув від мене скарг чи докорів. Коли у нас були різні думки з приводу чогось, то ми завжди вміли домовитися. Я нічого не приховувала від свого чоловіка та й він теж був зі мною щирим та відвертим. Коли Валентин повертався додому я завжди була вдома та чекала на нього в чистому будинку зі смачною вечерею. Здавалося, що це все що потрібно для щастя.
Та не все триває вічно… Згодом Валентин почав шукати недоліки в нашому сімейному житті. Як кажуть у народі: “Від хорошої жінки чоловік йде, бо думає, що знайде кращу, а від поганої не йде, бо боїться, що всі інші жінки такі ж, як його дружина”.
Валентину був потрібний привід для того, щоб урізноманітнити своє особисте життя та він почав жалітися на те, що ми рідко займаємось коханням та я не влаштовую його як жінка. Це стало вагомою причиною, на думку чоловіка, щоб знайти собі коханку.
Це стало для мене справжнім ударом. Моє уявлення про наше ідеальне сімейне життя розсипалось наче картковий будиночок. Ми розлучилися та я ще довго зализувала рани після обману Валентина.
Мій колишній чоловік переїхав дити до своєї коханки. Але їх життя не склалося. Нова жінка Валентина не вміла готувати та підтримувати затишок вдома, крім того, вона не була цікавим співрозмовником. Тобто окрім ліжка їх нічого не об’єднувало.
Я задовольняла 90% потреб Валентина. А він погнався за тими 10%, яких йому не вистачало. Ставка виявилася програшною.
Тепер Валентин має інтимне життя, яке його нарешті задовільняє, але не має всього іншого. Питання: чи потрібно було заради цього руйнувати сім’ю? Кожен вирішує сам.
Валентин, коли зрозумівши свою помилку, вирішив повернутися до мене. Слізно просив його пробачити, говорив, що у нього було тимчасове помутніння розуму, а зараз він раптом прозрів та змінився. Ну і ще багато-багато обіцянок в такому ж дусі.
Але я зараз не одна та дуже щаслива зі своїм чоловіком. Хай навіть у мене його б не було, я все одно не пробачила б Валентина.
Що маємо – не цінуємо, а втратимо – плачемо.
