– Від чого сьогодні рятуватиму тебе? – запитав Богдан, заливаючи окріп у другу пачку локшини швидкого приготування.
– Пюре з котлетами! – радісно відповів Тарас.
– Знову? – зі штучною посмішкою поцікавився друг.
– Та так!
– Минулого тижня вже були ці кляті котлети! Доки це триватиме?
– От я своїй дружині те саме кажу, та вона й слухати не хоче! Та гаразд, давай!
***
Їхній новий колега, Віктор, з подивом спостерігав за знайомими, не розуміючи, чому Тарасу не подобається домашня їжа. Богдан вирішив пояснити.
– Справа в тому, що йому бракує шкідливої їжі – локшини, піци, чебуреків, а дружина щодня збирає йому в торбинку здорову їжу. Я його рятую. Ну не викидати ж! Він їсть мою локшину, а я доїдаю його обіди.
– Вона погано готує? – спитав Віктор, дістаючи свій бутерброд із мікрохвильовки.
– Та ні, нормально готує. Просто не завжди хочеться цих котлет, супів з фрикадельками чи картоплі по-селянськи! – усміхнувся Богдан, відкриваючи контейнер. – Ось і доводиться допомагати по-братерськи.
– Чому просто не сказати дружині, щоб не парилася? Вона тільки рада буде! – зауважив Віктор.
– Тарас пробував, та вона й слухати не хоче!
– А тобі й приємно!
– Де ж добру пропадати?
– Якби в мене була дружина, яка б мені обіди збирала, я б їх ні за що не віддав! – мрійливо промовив Віктор, одкушуючи шматок бутерброда.
– То в чому справа? Одружуйся! Хто заважає?
– Половинку ще не зустрів!
– Нічого, знайдеш! – похлопав його по плечу Богдан. – Ти ж недавно в нашому місті? Тут симпатичних дівчат повно!
Після обіду хлопці повернулися до роботи. Всі вони працювали на меблевій фабриці, хоч і на різних посадах. Тарас був начальником відділу збуту, Богдан – збирачем, а Віктор нещодавно влаштувався складальником.
Так і вийшло. Того ж вечора Віктор зустрів гарну жінку років за тридцять. Вона стояла в супермаркеті, намагаючись дістати пачку макарон з верхньої полиці. Невисока, але дуже симпатична.
– Потрібна допомога? – ввічливо запропонував Віктор.
– Буду дуже вдячна! – усміхнулася вона.
Ця посмішка! Віктор відчув, ніби земля з’їхала з-під ніг. Все закрутилося. Потім, взявши макарони, вона пішла далі, і він відразу ж кинувся за нею.
– Що готуватимете? – ніби між іншим спитав він.
– Думаю, лазанью для чоловіка! А то втомився від моїх котлет, – весело відповіла жінка.
– Мене, до речі, Віктор звуть! – не знітився він. – А вас?
– Я – Оксана, і можна на «ти»!
Раптом Віктор згадав розмову з колегами.
– Чи варто так старатися, якщо доводиться самій по магазинах бігати? – жартівливо запитав.
– Чому це? Хіба погано порадувати коханого?
– Та от сьогодні чую історію, тепер і не знаю, добре це чи ні.
– Яку історію? – зацікавилася Оксана.
– Так, один знайомий свої обіди, що дружина готує, віддає другові, а сам їсть локшину. Отак і розбери чоловіків!
– Дивний він! Якби я про таке дізналася, б йому таке устроїла! – ніби за ту жінку обурилася Оксана.
– Якщо дружина Тараса дізнається, йому теж буде погано! – підтримав Віктор.
– Тараса?! – здивувалася вона. – А де ви працюєте?
– Я недавно в цьому місті. Працюю на меблевій фабриці, на лівому березі.
Оксана зупинилася і глянула на нього. Потім у її очах спалахнуло розуміння.
– Оце негідник! Значить, це Богдан його їжу їсть, а мій локшиною харчується!
Віктор зрозумів, що вляпався. Але звідки ж йому було знати, що прекрасна незнайомка – дружина його колеги?
– Ой… – провинився він.
Оксана кинула кошик і рушила до виходу, бурмочучи:
– Оце мені лазанья! І котлети, і супи, і вермішель! Я стараюся, а він…
Віктор кинувся за нею. Наздогнав біля авто.
– Не можу дозволити тобі їхати в такому стані! – сказав впевнено. – Підемо на каву, заспокоїшся – тоді поїдеш.
Вона спершу відмовилася, але він наполіг. Зайшли в кафе в тому ж супермаркеті. Віктор замовив каву і тортик. На його подив, це спрацювало.
Оксана поїдала тістечко і трохи заспокоювалася.
– От лихо! Цей Богдан мені дістав! Я стільки сил витрачаю, а виходить, вже… – вона замовкла. – Ти не знаєш, давно це триває?
– Не знаю. Вибач, що розкрив чужу таємницю. Будь ласка, не видавай мене. Твій чоловік у начальства, звільнить мене!
– Не звільнить. Я йому нічого не скажу! Але провчу його!
– Дякую. Знайти гарну роботу не так просто.
– Я також довго шукала. Слухай, я бігаю після роботи по магазинах, стою біля плити, щоб йому смачне приготувати, а він…
– Сьогоднішні котлети пахли дуже смачно! – вимовив Віктор. – Я бТак минув час, і колись важкий на підйом чоловік сам узявся за ложку, зрозумівши, що найсолодші страви – ті, що приготовані з любов’ю та вдячністю.
