Моя інститутська подруга пів року тому народила первістка. Те, що вона мені розповіла про власне життя, шокувало мене, і я досі не можу забути її розповіді.
Знала Олену як доволі жваву і повну сил дівчину. Її весела вдача подобалася багатьом. Тому в дівчини завжди було багато друзів.
Якось на днях ми мали можливість зустрітися. Коли побачила її, то аж відступила на крок. В очах не було веселого вогнику. Олеся змарніла, а від колишньої жвавості не залишилося й сліду. Переді мною стояла сумна, втомлена жінка з пониклим поглядом і тінями під очима.
Мені й питати не треба було, як у неї справи. Вигляд Олени був значно промовистішим. Але я й не подумала, що в неї склалося все так кепсько.
З розповідей подруги дізналася, що після народження сина, всі наче змовилися проти неї. Навіть чоловік по суті відвернувся від неї. Олена якось самотужки дає собі раду, втішаючи себе тим, що все так не буде.
Звісно, що з народженням дитини у неї зменшилася в рази кількість вільного часу. Олена всю себе намагається присвятити дитині, бо вона цього вимагає. За залишковим принципом займається хатніми правами, приготуванням їжі, прибиранням. Загалом нема так, щоб у хаті не було чого їсти. Однак останнім часом чоловік почав учащати на вечері до матері. Найприкріше є те, що там і ночує. Каже, що йому надокучили верески дитини. Але ж Марко дуже спокійний. Якщо плаче, то достатньо його взяти на руки, і він одразу заспокоюється. Значить причина в чомусь іншому криється. Каже, що допомагає матері.
Так, свекруха також перестала її провідувати. До того любила забігати на чай. А тепер забула дорогу до її помешкання. Оправдовується тим, що не може нічого важкого піднімати після операції, яку перенесла буквально за місяць до народження внука. Але ж ніхто її не заставляє малого носити. Можна просто заколисати перед сном чи погуляти з коляскою на вулиці. Чи начистити картоплі допомогти. Це ж зовсім неважко. Мене болить таке ставлення до мене, адже до того в нас були спільні теми для розмови, а зараз їх нема. То хоч би сина відпускала додому, а не затримувала біля своєї спідниці, було б менш боляче.
Найприкрішим став для неї «сюрприз» від рідної матері. Вона піклувалася за неї, коли ходила Олена вагітною. Прибігала щодня в лікарню під час підтримки. А потім раптом заявила, що вона ще надто молода, щоб відчувати себе бабусею. І перестала її відвідувати.
-Розумію, коли забувають за тебе чужі, а от коли рідна матір… це дуже боляче, – поскаржилася подружка мені.
Я співчувала Олені. Мені хотілося, хоч якось їй допомогти. Тому приїжджала до неї майже щодня після роботи і гуляла з дитиною, часом ми робили це вдвох. Як сказала Олена, вона не стільки втомлюється від роботи, як від самотності. Їй хочеться час від часу просто з кимось поговорити чи мовчки разом попити каву.
Тому я вирішила, що допомагатиму Олені, скільки зможу. А далі, думаю, може, в неї життя налагодиться.
А ви як вважаєте?
