— Настя, коли ти встигла батьківський будинок продати? Мами ж всього кілька тижнів не було! І де їй тепер жити?
— Як це де? У тебе, а у кого ще. Будинок по документах був мій, значить розпоряджатися своїм майном можу як забажаю. Мені потрібні були гроші, а де мені їх ще взяти? Ось я й вирішила продати щось — відповіла мені старша сестра.
Ми рідні сестри, але які ж ми різні. Ніби в наших венах тече різна кров, не від одних батьків. А вони з Насті все життя пилинки здували. Різниця у віці у нас невелика — три роки. Але різниця у ставленні до мене і до сестри — космічна. Я нездара, безталанна, і ні на що не здатна. Зате Настя — ідеал. Вчилася завжди на двійки — це нічого, це просто вчителі не можуть розгледіти у ній її родзинки, не помічають її гострого розуму. А сестра ледь школу закінчила, до кінця не могла елементарну табличку множення вивчити, чи навіть це й же алфавіт.
Настя ледь не кожен день ставала темою номер один у всій школі, бо побилася з кимось, вчительці нахамила, зробила комусь якусь капость — “це все брехня і наклеп”, кричав мій батько. Його чи маму стабільно кожного тижня викликали до школи через неприйнятну поведінку сестри. Але винні у батьків завжди були всі навколо, окрім Насті.
Потім, коли Настя не змогла вступити зі своїм “гострим розумом” в університет, батьки віддали останні гроші, а тато взяв ще й кредит, щоб оплатити її навчання. Вся наша сім’я буквально працювала на те, щоб сестра закінчила цей ВНЗ. Але Настя майже не вчилася, їй це було не до цього. Друзі, хлопці, розваги, клуби та гроші — ось що її цікавило найбільше.
На першому курсі сестра познайомилася з Романом і завагітніла. Уся сім’я була шокована. Найбільше бабуся — буквально не пережила цю звістку. Адже в її фантазіях сестра була ідеальною внучкою, в якої було грандіозне майбутнє. Чоловік її мав бути принцом на білому коні, а діти мали з’явитися аж ніяк не так рано. А вийшло так, що сестра просто “залетіла” і довелося нашвидкуруч робити хоч якесь весілля, щоб люди за спиною не говорили.
Бабуся до цієї події не дожила, хоча до цього — жила собі спокійно, завжди була здоровіша за усіх нас, доглядала за собою, проходила усякі обстеження. А після того, як сестра прийшла до нас з вісткою — згасла на очах і померла. Але перед цим бабуся, за намовою батьків, переписала свою хату в селі на Настю. Мовляв, це такий подарунок улюбленій внучці. Бабуся й батьки ніби відчували щось.
Але сестра заявила, що в село ніколи не переїде, буде жити тільки в місті. Вона зробила все, щоб вижити мене й батьків з квартири. Ми переїхали жити в бабусину хату, а сестра з чоловіком лишилася у великій квартирі.
Йшли роки. Настя й Роман виховували вже двох дітей. В університет сестра так і не повернулася, її відрахували. На роботу йти й не думала, чоловік її працював, але не на постійній роботі. Якби не батьки і їхні кредити — Настя з Романом ніколи б не впоралися.
Я старалася вдома часто не з’являтися. Вступила в університет, на бюджетну форму навчання, перебралася жити в гуртожиток. Батьки не дуже сумували, що мене немає вдома. Й так зазвичай усі їхні розмови про те, що коїться в житті Насті. Я потрібна була лише для того, щоб щось допомогти зробити, когось доглянути.
Через якийсь час я познайомилася з хлопцем, звуть його Арсен. На той час ми вчилися в одному ВНЗ, але Арсен був на рік старший від мене. Він вже жив окремо від батьків, орендував квартиру і працював після навчання. Стосунки у нас відразу стали серйозними. Арсен запропонував мені переїхати жити до нього. А невдовзі ми розписалися. Весілля не робили, бо не мали на це грошей. Від моїх батьків у подарунок ми отримали сухі привітання і конверт з символічною сумою.
Жити ми з Арсеном продовжили на орендованій квартирі, так нам обом було спокійніше і комфортніше. Але з дітьми не спішили, оскільки не було свого житла і не було тієї бажаної стабільності у нашому житті. Про мене, про моє існування мама згадувала лиш тоді, коли їй треба було щось. Зазвичай вона позичала в мене гроші, щоб оплатити якісь забаганки сестри. Але це тривало недовго, адже я сказала мамі, що ми з чоловіком збираємо гроші на своє житло і не маємо наміру утримувати когось. Нам своїх витрат вистачає. Мама, звісно, назвала мене скупою невдячною донькою і сестрою, але я не сильно засмутилася. Так навіть краще.
Потім трапилося те, чого ніхто не очікував. Не стало тата. Він, як і бабуся, захворів і пішов з цього світу дуже скоро і раптово. Маму ця втрата дуже підкосила. Вона постійно плакала і майже ні з ким не говорила.
Одного разу, коли я була на роботі, подзвонила сестра (ледь не вперше за довгі роки) і сказала, щоб я все залишила і їхала до мами, бо вона в лікарні. З’ясувалося, що мама впала і зламала ногу. Лишати її саму було не можна, треба було, щоб хтось за нею доглядав. Насті найбільше підходило цим зайнятися, адже вона ніде не працювала, а діти до вечора були у садку. Вона сиділа вдома й нічого не робила, теревенила з подружками телефоном і дивилася серіали. А я працювала з понеділка по суботу і брати відпустку — це для мене було б початком кінця на цій посаді. Але сестра перестала відповідати на дзвінки, до мами в лікарню жодного разу не з’явилася, тому я змушена була взяти перерву й привезти маму до себе. Добре, хоч чоловік зрозумів мене й підтримав.
Пройшло кілька тижнів. Сестра абсолютно не цікавилася, як здоров’я мами. На щастя, вона йшла на поправку. Мама захотіла повернутися додому, в рідні стіни. Я пообіцяла їй приїздити, як тільки знадоблюся і мама, чи не вперше, щиро обійняла мене й подякувала за турботу.
Але щось мені підказало, що треба все проконтролювати та відвезти маму під двері. Не прогадала. Коли приїхали в село, на вхідних дверях був змінений замок, а на подвір’ї стояла чиясь машину. Мама втратила дар мови, подумала, що це якісь грабіжники. Але, який грабіжник буде міняти замки у дверях? Від сусідки дізналися, що тиждень тому приїхала сестра з покупцем і продала хату. Продала, поки мами не було, не запитавши та не сказавши нікому ні слова. Дуже спішила… Всі мамині речі викинули в сарай.
Я стала дзвонити їй, бо думала, що це якесь непорозуміння, адже такого бути не могло! Виявляється, могло. Сестра відповіла, що їй потрібні були гроші. І взагалі, це її хата і вона мала право її продавати. А мама тепер, мовляв, хай живе зі мною. А потім Настя кинула слухавку.
Мама запитала у мене, куди їй тепер йти. А я довго не думаючи, повезла маму до сестри. Адже квартира, в якій Настя живе з сім’єю — по документах належить мамі, тому вона має повне право там жити. Настя зовсім не очікувала нас побачити у себе на порозі. Вона думала, їй це зійде з рук. Е ні, нарешті мама і її улюблена донечка зможуть проводити весь час разом і ніхто їм не буде заважати.
А у мене немає бажання знову вислуховувати, яка Настя чудова. Я хочу жити своє життя. Тим більше невдовзі після цього інциденту я дізналася, що мама бачилася з адвокатом і готувалася заповісти свою квартиру сестрі. Мені вкотре вказали на моє місце й дали зрозуміти, що Настя — пуп землі й все належить їй.
