Багато хто в цій історії впізнає себе або когось зі знайомих. Все доволі банально і просто. Ми з сестрою ніяк не могли вирішити, кому буде належати квартира.
В моїй сім’ї я наймолодша донечка. Найстарші у нас брати-близнюки, їм 34, далі моя сестра Ірина, їй 25 і тоді вже я, мені 21.
11 місяців назад я вийшла заміж за Тараса. І після весілля дідусь з бабусею переписали на нас свою квартиру, а самі поїхали на дачу і тепер хочуть жити там.
Невдовзі я зробила тест на вагітність і побачила на ньому дві смужки. Як добре, що квартира була двокімнатна і ми могли собі дозволити народити дитину і не переживати за розширення.
У моєї сестри уже було двоє діток, та мама раділа як вперше, коли дізналася, що знову стане бабусею.
Іра родила свого першого сина ще в 16. Мама надто переживала через це і в деякій мірі засуджувала доньку, адже це дуже рано. Тим більше ні в кого з родини не повернувся б язик сказати, що Іра готова до дітей. Вона була надто безвідповідальна, розсіяна. І з появою в її житті дитини нічого не змінилося.
Бувало, що вона забувала забрати діток з садочка, приготувати їм їсти.
Вони всі жили в однокімнатній квартирі недалеко від нас, та ми ніколи не підтримували зв’язок і не ходили в гості одна до одної. Аж ось вона прийшла і прямо з порогу, не шукаючи слів для вступу, випалила, що їй потрібна ця квартира.
Як виявилося, жити їм тісно і єдиним варіантом, який вони змогли придумати, було забрати нашу квартиру, керуючись аргументом «ну, ми ж сестри».
Від такого запалення наглості в мене відняло мову. Невже вони розраховували так просто отримати наш дім?
Ми посварилися з сестрою і поки що до сих пір вже місяць не спілкуємося.
