З’їж мою біль
Найменше за все Оленка любить працювати з дітьми. Це важко, нудно й ризиковано. Простір можливостей навколо дитини ще не сформований, а отже, шанс «притягнути» якусь зовсім непотрібну подію занадто великий.
Дитя знаходиться в біополі матері, отже, доведеться працювати ще й з нею. Та й діти жахливо люблять фантазувати. Хто в дитинстві не мріяв про чарівну силу? Не вигадував собі казкового друга-помічника? Кожне слово такого «клієнта» доводилося перевіряти, що створювало додаткове навантаження.
Коли Оленка побачила на порозі жінку в пафосній чорній сукні, з криваво-червоними губами й темно-синіми повіками, відьма навіть не здригнулась. До неї часто заходять екстравагантні особистості. А хлопчик років десяти, що боязко ховався за її спиною, змусив Оленку пильніше придивитись. Лише вона відкрила рота, щоб сказати, що з дітьми не працює, пані владно перебила:
— Ми за записом. Я Мар’яна, телефонувала вам учора. У мене ще кішечка на аватарці, пам’ятаєте?
Кішечку Оленка пам’ятала.
— Ну що ж, заходьте.
«Може, проблема в самій Мар’яні, а хлопчика їй просто ні з ким залишити?» — сподівалася відьма, непомітно оглядаючи клієнтку. Мар’яна була повненькою, але ще привабливою жінкою років сорока п’яти. Про таких кажуть: «у самому розквіті». Макіяж у неї був яскравим, трохи грубуватим, на руках — безліч браслетів, що дзвеніли при кожному русі, а жестикулювала вона багато й запально. Чорний одяг… До чого це? Вирішила додати таємничості? Тримає траур? У будь-якому разі, Мар’яна носила чорне з ледь прихованою насолодою, на показ. «Любителька вистав. Зараз мені доведеться стати глядачем однієї з них», — здогадалася Оленка.
— У мене помер чоловік, — трагічно почала жінка. Дістала хусточку й промокнула абсолютно сухі очі.
— Співчуваю, — ввічливо відповіла відьма, — але я не займаюся сеансами спіритизму. Вважаю це небезпечним і марним заняттям.
Не дочекавшись належної реакції, пані спробувала піти з іншого боку.
— У нашому роду були чаклуни, — драматичним шепотом розповіла клієнтка. — Моя прапрабабуся ворожила, а семиюрідна тітка…
«Дозвольте вгадати, теж ворожила?» — Оленці ледве вдалося стримати саркастичну усмішку. Кількість «відьом», «чаклунів» і «шаманів», що наполегливо шукали її квартиру, останнім часом досягла критичної точки. Якщо добре покопатися, у кожній родині знайдеться хтось, хто таємно практикував магію. Вона, попри всі забобони, була й залишається поширеним явищем. Але ж людина не стане чемпіоном з боксу лише тому, що її дід колись виходив на ринг. Те саме й із чаклунством.
— Отже, у нас у родині є Дар. Він передається з покоління в покоління. Мене, слава богу, — жінка плюнула через ліве плече, але Оленка встигла помітити розчарування в її очах, — ця доля минула. А от мій син Іванко… він, — її очі спалахнули незрозумілою Оленці гордістю, — бачить привидів!
«Бачить привидів, кажете? Справа кепська». У відьми було кілька варіантів. Перший і найймовірніший — дебют шизофренії. Вона щиро не розуміла, чому батьки тягнуть дітей із галюцинаціями не до психіатра, а до екстрасенсів. Другий варіант — у родині дійсно є «Дар». Зазвичай так називають біса, що передається з роду в рід.
— Розкажи, як до тебе приходять привиди! — вимагала мама. Хлопчик почав говорити неохоче, лише тому, що попросили.
— Не привиди, а привид. До мене щоночі приходить тато…
Іванко замовк і безпорадно глянув на матір. Мовляв, я все сказав, може, підемо додому? Та не помітила цього погляду. Вона гордо підвела плечі. Так виглядають, коли хочуть похвалитися обдарованою дитиною, демонструючи щоденник із п’ятірками чи грамоти.
«Некроприв’язка? Чи чисто психологічна причина? Хлопчику бракує тата, от і…» — відьма зупинилася. За спиною дитини маячив темний силует. Не батько. Істота не моргаючи дивилася на Оленку. По шкірі пробігли мурашки, але вона змусила себе залишитися спокійною. Найімовірніше, хлопчику таки дістався біс. Справа серйозніша, ніж здавалося.
— Знаєте, я тут подумала: на шоу «Битва екстрасенсів» ніколи не було дітей! Це ж буде успіх, бомба! Хлопчик-чаклун!
Іванко зігнувся на стільчику, налякано втягнув голову в плечі, шкодуючи, що взагалі розтулив рота. Та-а-к, Мар’яна любить «шоу» набагато більше, ніж відьма спочатку припускала.
— У вас дуже сильна енергетика. І аура… занадто щільна. Щоб діагностувати вашого сина, мені потрібно залишитися з ним наодинці, — відьма швиденько випровадила безтямну мамашу за двері. — Посидіть у дворі, пройдіться по магазинах. Повертайтеся за годину.
Мар’яна трохи образилася, але, почувши слова «енергетика» й «аура», зрозуміОленка глянула на Іванка й усвідомила, що хоч істота пішла, але світ у його очах уже ніколи не буде таким, як раніше.
