Секретаря сільської ради Олександру Петрівну у селі дуже поважали. Вона мала гарну репутацію та суворий характер. До того ж Петрівна була мужньою жінкою. Сільський голова до неї прислухався і ухвалював рішення на основі її думки.
Але раптом все змінилося. Олександра Петрівна ходила якась засмучена. Ось і засідання сільради відбулося без неї. Жінка перетворилася на тінь. Люди боялися питати, у чому річ. Проте одній селянці вдалося дізнатися про причину жіночого смутку.
Жінка так засмутилася, тому що її син кинув свою дружину із маленьким сином. Олександра самостійно виховувала Олега, попри те, що мала чоловіка. Син був талановитим та здібним хлопцем. Найкраще навчався в медуніверситеті. Така наполегливість у навчані не минула дарма, адже Олег став хорошим лікарем, нещодавно очолив обласну лікарню.
Все було добре крім Орисі, з якою почав зустрічатися Олег. Матері дівчина одразу не сподобалася, адже її родина була однієї з найбіднішим у селі. Та син нічого і чути не хотів, одружився з Орисею. Скоро в Олега народився син. Вже бабуся не відходила від онука, але невістку не помічала. Молодята переїхали в новий розкішний будинок, який побудувала для свого сина мати.
Сама Олександра жила у хорошому приватному будинку. У жінки були гроші. Бо і вона мала стабільний заробіток, і чоловік із закордонної роботи не вилазив. Все життя там працював, приїжджав лише на зимові свята. Тому і прожила Олександра все життя сама. У її житті була лише робота та син.
Ходили чутки, що в чоловіка Олександри з’явилася нова родина. Але ця новина жінку не хвилювала. Вона вважала, якщо приїжджає і гроші надсилає, значить все добре.
— Мамо, я полюбив іншу. Вона і є моя єдина, — такою новиною приголомшив Олег.
— Олеже, роби як знаєш. Але Орися із сином житимуть в нашому будинку. Ти ще молодий, заробиш на своє житло. Я виховувала тебе сама. Але не допущу, щоб така сама доля спіткала мого онука.
Олег не вірив своїм вухам. Він думав, що з новим коханням житимуть в будинку, де нещодавно зробив перші кроки синок. Та матір зруйнувала всі плани.
Село поповзли плітки, люди почали перешіптуватися. Ця новина ошелешила їх. Ніхто не розумів, чому секретар сільради віддала будинок бідній невістці, а сина вигнала з дому.
Попри те, що Олександру переконувало багато людей, вона не змінила свого рішення. З невісткою стосунки налагодилися, а онук став її єдиною радістю. Жінка сподівалася, що в онука буде зовсім інша доля. Що він одружиться раз і на все життя.
А ще Олександра корила себе за те, що виховала сина, який хотів викинути на вулицю свою дружину із сином. Поплакала трохи і дала собі слово, що виховає свого онука так, щоб не було за нього соромно.
