Кілька років тому, мого чоловіка не стало і я залишилася одна. Ми вирости та виховала двох дітей Оксана та Сашко. Обох вивчили, зробили весілля, допомогли з покупкою житла, завжди старалися все для них. Але як виявилося, погано виховали. Після того як чоловіка не стало, я залишилась одна. Діти вже дорослі, мають свої сім’ї, дітей, працюють на гарних роботах. Одним словом забезпечені.
Рік тому я вийшла на пенсію, не працюю. Живу лише на пенсійні кошти. А ви ж знаєте яка зараз пенсі, майже нінащо не вистачає. Комунальні заплатити, їжу купити, а як приходиться ще ліки купувати, так взагалі біда. Діти чудово знають яку я пенсію отримую, але ніхто так і не подумав допомогти матері. Навіть буває і не подзвонять тиждень. Якось раз дочка приїжджала, так продуктів привезла, запитала чи в мене все добре, чи всього вистачає. Мені було не зручно перед дочкою, сказала, що все добре, але ж вона бачила, що в мене в холодильнику. Можливо просто зробила вигляд, що повірила. За сина і говорити не буду, там невістка всім заправляє, до мене майже не приходять в гості. Але ж подзвонити рідній матері можна, запитати як справи, чи жива ще.
Не розумію, як так можна? Вони забезпечені, працюють на гарних роботах. Дочка з чоловіком та дітьми завжди їздять десь відпочивати за кордон, кожного разу в них поїздки на курорти. Їздять на машинах, і не дешевих я вам скажу. Дітям завжди дорогущі телефони купують, в мене пенсія навіть малої частини не вартує того телефону. А одежу яку дорогущу купують. Не розумію я такого, можна ж купити дешевше, і економія була б. А то дочка іноді жаліється, що їм не вистачає.
В сестри діти завжди для неї допомагають, і продукти купують, і за комуналку платять, ремонт недавно затіяли в її квартирі, кажуть застаріле вже. А мені так прикро стає за себе, аж сльози на очі навертаються. Невже в мене діти гірше виховані, невже я не правильно їх виховувала? Раніше завжди просила допомоги в сестри, і гроші позичала коли потрібно було, а зараз навіть стидно просити, бо не знаю чи зможу віддати. А ще як запитає чому діти не допомагають, так взагалі згорю від стида.
Колись мені батьки теж допомагали всім чим могли, і будинок побудувати допомогли нам з чоловіком. Але ми ніколи їх не полишали, часто в гості їздили, продукти купували, в господарстві чоловік допомагав батькові, будинок для них перекрили за власний рахунок. Ні копійки не взяли. А коли батьків не стало, будинок продали в селі і гроші віддали для дітей, їм потрібніше. Але краще залишили для себе. Тепер навіть буває хліба немає за що купити. Навіть не знаю, як живуть інші пенсіонери на ці мізерні гроші, в мене не виводить, хоча я не витрачаю кошти на щось дороге.
Мені соромно за своїх дітей.
