**Повернути будь-якою ціною**
Батько назвав доньку Сніжаною, адже вона народилася в сніжний зимовий день, коли з неба падали великі пухкі пластівці.
Такі ж легкі й ніжні, як моя дитинка, думав Артем, їдучи до пологового будинку, де його дружина Олена народила дівчинку. Тепер клопотів прибачиться.
Олені імя сподобалося, тим більше донька була світленькою, з сірими очима, наче справжня сніжинка.
Сніжана росла в теплі й турботі. Батьки обожнювали свою «Сніжинку», як частенько називав її тато. Дівчинка ходила до садочка, їй майже шість, і вона вважала себе вже великою. Хоча сусідка баба Параска, що мешкала навпроти, завжди кликала її «малечею».
Я вже не малеча, сердито відповідала Сніжана, а баба лише посміхалася й хитала головою.
Одного вечора дівчинці не спалося. Вона лежала у ліжку й прислухалася до розмови батьків. Їй подобалося підслуховувати так можна було дізнатися багато цікавого. Не навмисно, просто якщо довго не засиналося.
Мати з батьком говорили про вагітність. Усім у родині було відомо, що незабаром зявиться хлопчик. Сніжана вже придумала імя братикові Мішутка, бо в садочку був хлопчик Мишко, і виховательки його хвалили. Отже, всі Мишки добрі.
Батьки обговорювали якесь «кесареве». Тато говорив:
Чув, що після такого пологів дитина може відставати у розвитку. І тобі доведеться лягати до лікарні раніше. На кого залишимо Сніжану?
Теме, завчасно не варто, відповіла Олена.
Дівчинка так і не зрозуміла, про що йшлося, а потім сон накрив її.
Наступного разу вона знову підслухала, як батьки обговорювали її День народження.
Купимо доньці золоті сережки, у неї ж уже проколоті вуха, пропонувала Олена.
Не знаю, чи не рано? вагався батько.
Не рано. Незабаром у неї зявиться братик, і вона стане старшою сестрою. Вже підібрала маленькі.
Сніжана радісно заснула. Наступні дні тяглися довго. Напередодні святка вона заснула швидко адже завтра її день.
З Днем народження, дочко, сказала мати, тримаючи живіт, і простягнула маленьку блакитну коробочку.
Батько стояв поруч і посміхався.
З Днем народження, наша Сніжинко!
Дівчинка відкрила коробку й радісно засміялася, але раптом мати схопилася за живіт.
Артеме, швидше, машину! У пологовий. Заскоч до баби Параски, залишимо Сніжану з нею.
Дівчинці було прикро. Її свято, а вони її кидають! Вона вирішила, що не піде до баби нехай та сама приходить.
Батьки поїхали. Баба Параска годувала дівчинку, навідувалася, але ввечері втомилася:
Годі мені бігати. Ходи до мене. Як тато повернеться, забере.
Сніжана хотіла заперечити, але в квартирі вже смеркло, тому погодилася.
Батько повернувся лише вранці. Потьмянілий, зі згаслим поглядом.
Що з Оленою? зойкнула баба Параска.
Артем кивнув, у очах застигли сльози.
Тато, а де Мішутка?
Помер… разом із мамою, ледь прошепотів він.
Того дня батько, який завжди забороняв лягати до їхнього ліжка, сам дозволив доньці притулитися. Загорнув її у ковдру, а вона лежала на маминому місці, витягнувшись. Раніше, коли тато працював уночі, мати завжди брала її до себе.
Похорон Сніжана майже не памятала. Спочатку вони з батьком поїхали до лікарні. Поки він ходив, велів їй гратися у скверику під вікнами. Потім вона побачила матір білу, з закритими очима. Мішутки поруч не було.
Після похорону дівчинка зрозуміла, що втратила одну сережку. Це було нове горе. Вона плакала адже цей подарунок дала мама.
Минали місяці. Артем не знаходив собі місця. Він нікому не розповідав, що відмовився від сина. Той був живий, і завідувачка пологового переконувала:
Ви впевнені? Є ж родичі, можна найняти няню. Можна залишити його тут на час.
У мене шестирічна донька. Немає грошей на няню. Треба працювати.
Пізніше пошкодуєте. Але тоді вже ніхто не дасть вам інформації про дитину. Як хотіли назвати?
Михайлом. Мішуткою.
Тепер Артем часто думав про сина. Вирішив піти до завідувачки, але та відмовила. Він вийшов із пологового в розпачі.
Чому я не спробував? Сусіди допомогли б… йому було соромно.
Його наздогнала медсестра.
Я знаю дещо про вашого сина. Тієї ночі, коли померла ваша дружина, інша жінка народила мертву дитину. Їй віддали вашого сина.
А імя? Адрес?
Не знаю. Памятаю лише її імя… Сніжана.
Він дав їй гроші й пішов. Сів на лавку, потім підвів голову і побачив ювелірний магазин.
Треба купити Сніжані сережку. Вона носить одну на шнурочку.
Увійшовши всередину, він побачив жінку біля ломбарду.
Можна закласти ц Простіть, я ненароком почув моя донька втратила таку саму сережку, чи не продасте її мені?
Жінка повернулася молода, здивована.
Я знайшла її біля лікарні. Гроші дуже потрібні.
Він заплатив їй більше, ніж варто, і вона розповіла:
Живу в гуртожитку, сина лишила з сусідкою. Мішутка спокійний, тому й відважилася піти.
Серце Артема затріпотіло.
Скільки йому?
Три місяці. У пологовому порадили назвати Мішуткою.
Все склалося.
Сніжано, пропоную вам кімнату в нашій квартирі. Безкоштовно.
Вона погодилася, вони забрали хлопчика, повернули Сніжані сережку, і через рік Артем із Сніжаною одружилися.
Тепер у мене дві Сніжинки, сміявся він.
Донька була щаслива, адже здавалося це мама Олена підказала їй нову маму.
А в перший клас Сніжана йшла, тримаючи букет, з косами та стрічками, а позаду тато, мама та Мішутка, що вже тюпотів своїми ніжками.
