Одного літа я вкрай втомилась від міської метушні й вирішила, хоча б місяць, провести якомога далі від цивілізації. Знайшла я невеличкий пів будинок, де й почала жити. У дворі поруч жив милий й вірний пес Барсік, який постійно щось шукав й ні хвилини не міг спокійно посидіти на місці і якого я вирішила прихистити й взяти собі.
Іншу половину будинку займали його господарі, які мали велике господарство, але особливо цікавим там був білий кролик з рожевим носиком (по словах господарів дуже рідкої породи). Звали його Іно і його обожнював абсолютно кожен сусід (а як тут не любити кролика, що коштував 500 доларів?). Загалом, ставилися до цього кролика, як до члена родини, що мав свій раціон харчування, розклад прогулянок й перукаря!
Коли наступало літо, то Іно часто виносили на вулицю провітритися, де за ним постійно спостерігав зацікавлений Барсік. От одного дня сиджу я на лавочці, п’ю каву й читаю книгу, як чую щось біжить.
Обертаюсь, а це Барсік, весь у грязюці, але з переможним виразом обличчя несе у зубах здобич: мертвого, але все такого ж красивого й дорогого Іно.
Я ж відразу прокрутила у себе у голові сценарії, де мені взяти такі великі гроші, щоб повернути їх сусідам й вирішила, що такої суми мені ніде взяти. Почала я мити бідного брудного Іно, причесала його й посадила назад у клітку до сусідів, уважно стежачи, щоб мене ніхто не помітив.
Минуло кілька годин і я почула стукіт у двері, думаю: «Ну, все, кінець мені!».
На порозі стоїть мій сусід, весь блідий, мов стіна і промовляє: «У тебе не знайдеться чогось від серця? Ти й представити не можеш, що сталось! Ми вчора нашого Іно поховали, а сьогодні він знову чистий, але такий же мертвий сидить у своїй клітці! У мене ледь серце не стало, як я вперше це побачив.
