Лікарняні сни: вічно незагоєна рана
У п’ятому класі Наталка зламала ногу та опинилася в лікарні. Біль і страх відступали перед надією: може, батько тепер прийде, принесе цукерки, обійме? Мати сиділа поруч, але її очі були порожніми, а сердце — замкненим. За проханням доньки Оксана подзвонила Олегу, але він не прийшов. Виявилося, він збирався на відпочинок з новою коханою і не планував змінювати плани заради «колишньої» родини. Наталка, лежачи у лікарняному ліжку, вперше відчула себе нікому не потрібною.
Юність стала для неї часом бунту. Наталка протестувала проти всього: відмовлялася вчитися, тікала з дому, сварилася з матір’ю та бабусею. Оксана в такі моменти мовчки йшла до своєї кімнати, її обличчя залишалося кам’яним. Бабуся, похила та виснажена, метушилася між ними, намагаючись примирити, але сили її покидали. Саме вона купила Наталці сукню на випускний — найкрасивішу, яку змогла знайти. Та свято не принесло радості: батько знову проігнорував запрошення, навіть не удостоївшись відповіді.
Наталка вибрала професію навмання — перший безкоштовний варіант, бо грошей на платне навчання в родиніні не було. Одного разу, зібравшись із духом, вона подзвонила батькові. Та його слова: «У вас із матір’ю своє життя, у мене — своє. Годі мене турбувати!» — вдарили, як ляпас. Вона нікому не розповіла про цей дзвінок. Сховавшись у міському парку, проплакала півдня, ховаючись від цікавих очей. Біль непотрібності, змішаний із гордістю, їв її зсередини, як отрута.
Після навчання Наталка влаштувалася на роботу і зустріла Андрія — доброго, надійного чоловіка, за якого вирішила вийти заміж. Під час підготовки до весілля батьки Андрія наполягали, щоб запросили батька Наталки, Бориса Петровича. Їй було соромно зізнатися, що він не прийде — просто тому, що йому це не потрібно. Та, не бажаючи затьмарювати свято, вони з Андрієм відвезли запрошення Борису та його дружині.
Зустріч була холодною. Борис поспішав на ділову зустріч і ледве глянув на доньку та її нареченого. Кинувши листівку у бардачок авто, він поспішив відчинити двері своїй дружині — витонченій жінці у дорогій сукні, яка величаво пройшла повз, обдарувавши пару снисходильним кивком. Вона навіть не спитала, навіщо вони прийшли, немов поспішаючи на чергове світське тусування.
На весіллі роль батька Наталки виконав її дядько, брат матері. Борис не надіслав ні вітання, ні пояснень. Наталка знала, що шансів на його появу немає, але в глибині душі все ж теплілася надія. Вона померла того дня, коли Наталка, у білій сукні, зрозуміла, що батько остаточно викреслив її із свого життя.
Молода пара почала будувати своє життя. Вони купили будинок, працювали, вирощували мрії. Наталка, позбавлена батьківської любові, тягнулася до родини Андрія, яка стала для неї справжньою. З матір’ю спілкування залишалося формальним — Оксана так і не змогла повернути в своє життя тепло. Бабусі вже не було, і спогади про неї залишалися єдиним світлим промінцем із минулого.
Минали роки, змінювалися пріоритети. До тридцяти шести років Наталка стала люблячою дружиною, матір’ю дітей і господинею невеликої квіткової крамниці. Андрій підтримував її у всьому, беручи на себе рішення проблем і ділячи її мрії. Вони подорожували, будували плани, святкували разом. Мати іноді приїжджала з подарунками для онуків, але її серце залишалося замкненим — вона не любила ні їх, ні Наталку. Іноді дівчині здавалося, що душа матері відлетіла того дня, коли батько пішов, і так і не повернулася.
Одного разу до їхнього дому приїхав Борис Петрович. Привід був формальним — запрошення на його ювілей. Він обіймав високу посаду, готувався до пенсії і, мабуть, для створення ілюзії сімейної ідилії вирішив покликати доньку з родиною. Наталка, посилаючись на термінову робочу поїздку, ввічливо відмовилася. Їй не хотілося вдавати, ніби між ними існує зв’язок.
Наступна зустріч відбулася через три роки. Наталці подзвонила медсестра з лікарні: батько потрапив у аварію і потребував підтримки. У палаті вона побачила постарілу, зламану людину. Його кинула дружина, дізнавшись, що він може залишитися інвалідом. Друзі відвернулися, і єдиною рідною людиною залишилася донька — доросла, успішна, але чужа.
Наталка оплатила лікування, найняла сидВона відчула, як останній місток до його серця обвалився в безодню минулого, і повернулася додому — до тих, хто дійсно її любить.
