Загалом Віра не любила скандалів, тим паче судів, але життя заставило і до такого кроку. Річ у тому, що вона розлучилася зі своїм чоловіком. У неї на руках залишився малолітній син, тому жінка не могла поки що працювати, а батько відмовлявся від сплати аліментів на дитину. Віра хотіла все-таки таким чином домогтися справедливості.
Несподіваним поворотом у справі стала заява батька про те, що дитина наче не його і він на сьогодні вимагає проведення експертизи. Віра аж ніяк не сподівалася такого повороту. Як же він міг відмовитися від власного сина? Як? Це питання не давало спокою.
Засідання суду на цьому закінчилося. Олег мав зібрати аналізи щодо власного батьківства. І як йому язик повернувся таке сказати?
Жінку певний час мучило таке налаштування ексчоловіка щодо власної дитини. А потім вона переосмислила ситуацію. Може, це й на краще – вирішила вона. Якщо він такий, то в майбутньому вимагатиме від сина певної уваги, догляду за ним. А чи така цинічна людина нестиме тепло, радість, любов у життя її дитини? Мабуть, ні! То чи він потрібен їй і її синові в житті, щоб постійно муляв очі. Мабуть, також ні!
Судове засідання розпочалося. Віра попросила слова першою. Їй дозволили виступити. Вона перед усіма несподівано заявила, що син Ярослав насправді не є рідним для колишнього чоловіка. Вона тепер не боїться про це зізнатися, бо сімейне життя з цією людиною вже позаду. Хай знає правду1 Віра не претендує на ніякі елементи від чужої як для неї, так і для її сина людини.
Зала завмерла в мовчанні після її слів. Лиш чоловік вилаявся в голос. Він був тепер вільний. Ніяких доказів не треба нікому пред’являти. Засідання закінчилося.
Віра відчувала себе навіть щасливою, що все так склалося. Адже й справді навіщо він їй, такий скнара. Навіщо їй ті копійки з мінімалки. На більше він не спроможний.
Слава Богу, що все вже завершено. Віра щасливо подріботіла вузьким тротуаром. Вона відчувала себе навіть окриленою, бо такий вантаж врешті знято з її плечей.
