Після розлучення з чоловіком Марічка довго приходила до тями. Вона кохала свого Богдана — кохала самовіддано, бо така вже її вдача. Коли вже любить, то віддає себе цілком — і чоловікові, і синові. Ну з сином все зрозуміло — це єдиний чоловік у житті кожної жінки, якого неможливо перестати кохати за жодних умов.
Тарас після школи вирішив присвятити себе медицині й вступив до медуніверситету. Марічка сподівалася, що він залишиться поряд, але син обрав інший шлях — навчальний заклад за сотні кілометрів від дому. Богдану було все одно, він взагалі ставився до всього з байдужістю.
“Ну що ти, Марічко, хлопець хоче бути лікарем — хай буде, це його життя й його вибір!”
А син мріяв про це з дитинства.
“Мамо, ти ж знаєш, я завжди хотів допомагати людям. Це ж не новина для тебе. Звичайно, тобі хочеться, щоб я був завжди поруч, але тепер я чоловік. Бачитимемося рідше, але обіцяю приїжджати, коли випаде нагода. Кохаю тебе, ти — найкраща мама на світі. Пам’ятай про це. І знай: я завжди на твоєму боці”, — казав Тарас, укладаючи речі у сумку.
Він їхав на сесію — це були останні канікули перед закінченням університету.
“Сину, я знаю, що можу на тебе покластися. Дякую за твої слова. Та в мене ще й твій тато тут. Тож усе буде добре. А ти не хвилюйся за нас. Все влаштується”, — відповіла вона, хоч і важко було приховувати сум.
Після університету Тарас одружився, влаштувався на роботу до Києва й незабаром став батьком маленької Оленки. Марічці кортіло частіше бачити їх, але вони далеко — лишень чекала на відпустку сина.
З Богданом вони прожили двадцять п’ять років. Здавалося, усе було гаразд — вона освічена, розумна, а ще й красива. До речі, Богдан колись довго за нею залицявся в університеті, хоча конкурентів вистачало.
Вона не любила конфліктів, уміла згладжувати гострі кути і вдома, і на роботі — тактовна й ввічлива. А ось чоловік її був грубий і різкий. Та й до нього вона знайшла підхід. Саме вона допомогла йому розкрутити бізнес — розробила план, вела фінанси, а він лише крутився коло машин у своїй авторемонтній майстерні.
Якось Марічка зустрілася з подругами в кав’ярні — у Наталки був привід: народився перший онук. Трійця дружила вже роками. Соломія працювала з Марічкою в одній фірмі, а Наталка була домогосподаркою й жила з чоловіком у великому будинку за містом.
Сиділи, сміялися, обговорювали життя, дітей і, звісно, чоловіків. І раптом Наталка запитала:
“Марічко, а ти своєму Богданові повністю довіряєш?”
“Ну так, у нас немає секретів. А чого це ти?” — здивувалася Марічка.
Подруги переглянулися, й Соломія додала:
“Я кілька разів бачила його у супермаркеті з молодою дівчиною. Вона його під руку тримала. Він мене навіть не помітив — весь увага булаТа коли Марічка глянула у вічі Івану, вона зрозуміла — щастя знайшло її саме тоді, коли вона вже не чекала.
