Я ніколи не припиню повторювати, що потрібно робити добро й тоді воно до тебе обов’язково повернеться. Те саме правило діє й для поганих вчинків.
Сталося це у під’їзді будинку, де я нещодавно почала орендувати квартиру. З сусідами як слід познайомитися ще не встигла. Вітаюся з усіма, а хто є хто, поняття не маю.
Того дня я була вихідна, тож нікуди не поспішала. Прокинулася вранці, заварила каву, відкрила холодильник й зрозуміла, що до кави маю лише кетчуп. Довелося збиратися та рушати в місто.
Я спускалася по сходах, коли повз мене прогнався кремезний чоловік, а позаду нього бабуся. Вона несла важкий пакет, ледве дихала й намагалася докричатися до того самого чоловіка, який так майстерно її ігнорував, поки я не втрутилася та не смикнула його за рукав:
-Вас бабуся кличе, невже ви не чуєте?
Він різко відсмикнувся, а потім прогарчав:
-Знаю я цих старих! Допоможи один раз, то потім все життя буду винний
-От козел! – кинула я йому вслід, а сама побігла донизу допомагати старенькій. Вона спершу пручалася, а потім таки повідомила у якій квартирі живе.
Відпускати мене баба Маша не хотіла, запросила до себе на чай та домашній пиріг. Ми довго розмовляли й коли я пригадала ранішній інцидент, бабуся розсміялася. Вона дістала із сумки чоловічий гаманець та повідомила:
-Я ж його не для себе кликала. Побачила, що із кишені гаманець випав, підібрала й почала звати того бовдура, а коли почула, як він тобі нагрубив, вирішила гаманець не віддавати. Нехай тепер поморочиться, відновлюючи документи та картки. А готівку собі заберу як компенсацію.
Звісно, можна було поговорити з бабою Машею та переконати її віддати принаймні документи, але я не стала цього робити. Думаю, вона вчинила правильно. А ви б повернули гаманець такій людині, чи вчинили б як старенька?
