**Фенікс**
Оксана увійшла до офісу, ледь помітно кивнула охоронцю й пройшла повз ліфт до сходів. На п’ятий поверх вона завжди піднімалася пішки. Тричі на тиждень ходила до спортзалу — частіше не вистачало часу. Навіть до своєї квартири на п’ятнадцятому поверсі часто йшла сходами, якщо після робочого дня залишалися сили.
Її підбої, що чітко відбивали ритм по плитці холу, незабаром затихли в глибині сходового прольоту, ніби вона злетіла догори. За її спиною шепотіли: «відьма», «стерва», «королева». У свої тридцять шість вона виглядала на десять років молодшою. Справжній вік видавали лише очі — розумні, холодно-оцінюючі, очи жінки, яка багато пережила. Одягалася суворо, по-діловому, макіяж лише підкреслював її природню красу.
— Хто це? — поцікавився молодий чоловік, що підійшов до охоронця. Той оглянув його з підозрою.
— Директор аудиторської компанії «Фенікс», — із повагою відповів товстуватий чоловік середнього віку.
Жінка вже зникла, але в холлі ще витав аромат її парфумів.
— Не заміжня? — спитав молодий, пробігаючи поглядом по навігаційній схемі бізнес-центру в пошуках офісу «Фенікса».
— Вам що потрібно, пане? — Охоронець уже пильно стежив за ним.
— Я на співбесіду до «Гранту».
— Прізвище? — охоронець набирав внутрішній номер.
Молодий назвався.
— Проходьте. Сьомий поверх, офіс сімсот сімнадцять, — дозволив охоронець.
Богдан рушив до ліфтів, відчуваючи, що за ним стежать. Він запам’ятав, що «Фенікс» — на п’ятому. Тому, доїхавши до сьомого, спустився сходами вниз. Над скляними дверима червоними літерами виблискувала назва: «Аудиторська компанія «Фенікс». Він увійшов. Його зупинила привітна усмішка дівчини біля ресепшену.
— Доброго дня. Чим можу допомогти? — привітала вона.
— Добридень. Директор на місці? — запитав він так, ніби бував тут не раз.
— Так. Ви записані? На який час? — дівчина відкрила журнал.
— Так… Тобто, ні. Я хотів би поговорити.
— Боюся, вона не зможе вас прийняти. Лише за попередньою домовленістю. На який день вас записати? — дівчина взяла ручку, не припиняючи усміхатися.
У цю мить луТут роздався стук підборів, і Богдан побачив ефектну жінку, яка йшла коридором у їхній бік — він напружився, ніби хижак, що помітив здобич.
