**Відтінки щастя**
О, привіт, друже, промовив Ярослав, впускаючи до хати Івана друга з дитинства, що жив у місті.
Здоровенькі були, обійняв Іван. Давно не бачились. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався приїхати раніше, але не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.
Гарну думку придумав. Будемо з тобою на риболовлю їздити на лісове озеро, можна й на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно казав Ярослав.
Вони зростали разом: носились сільськими вуличками, купалися в річці, вигадували різні витівки, вчилися в одній школі. Іван завжди був жвавіший і майстерніший на вигадки, а Ярослав завжди підтримував друга.
Ти один? Де твоя дружина? запитав Іван.
Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господарка смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив свою жінку Олену Ярослав.
Одружилися вони шість років тому, але дітей поки що не було. Олена ходила до районної лікарні разом із чоловіком, але лікарі казали: усе гаразд, треба чекати, так буває.
Ярослав проявляв свою любов ще більше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв важке піднімати. Багато сільчанок їй заздрили хто з добротою, а хто й із чорною заздрістю.
Та й пощастило ж Оленці. Ярослав майже на руках її носить, не пє, любить.
Сама Олена просто жила в задоволення: міняла наряди, вела господарство, лише інколи на неї накатувала журба, коли вона дивилася на сусідських діточок. Працювала бухгалтеркою у сільській раді.
Про дітей вони намагалися не говорити, але Ярослав часто думав:
Народиться дитина ще більше зблизимось, іноді він відчував невидимий холодок від дружини.
Олена справді відчувала сильну любов чоловіка, надмірну турботу, і часом їй навіть робилося душно від цієї любові.
Добридень, почув Іван ніжний голос Олени й обернувся.
Перед ним стояла з чорною торбою в руках Олена, що повернулася з крамниці. Ярослав підскочив і забрав торбу, відніс у кухню.
Привіт, весело промовив Іван, мимоволі милуючись стрункими ногами Олени та світлими хвилястим волоссям. Я Іван, друг дитинства Ярослава.
Щось я не чула про такого друга від тебе, звернулася вона до чоловіка.
Він живе у місті. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона жила на тому кінці села, може памятаєш бабусю Гафію. Ти ж не місцева, тому його й не памятаєш.
Ну так, памятаю. Ось це її онук. Іванко у нас взагалі міський, після школи одразу поїхав до міста.
Все вірно, усміхнувся Іван.
Гаразд, Оленко, ми підемо пройтись, поки ти щось приготуєш, сказав чоловік, і вони вийшли з хати.
Сьогодні вихідний, а з понеділка у Олени починалася відпустка. Був початок вересня, осень вступала у свої права барвистим листям, павутинками, що літали у повітрі, і жовтим листям, що кружляло на вітрі й зникало невідомо куди.
Стол накрили у дворі під навісом. У таку погоду сидіти в хаті не хотілося. Повернулися чоловік із другом і сіли за стіл.
Іване, як же я радий, що ти приїхав у село. Нарешті відпочинемо на риболовлі. Ти б хоча б частіше навідувався. А то росли разом, корів пасли разом із моїм дідом, по чужих городах за яблуками разом лазили, а тепер ти став міським.
Та годі вже про «міського», народився ж тут, моя мала Батьківщина тут, похлопав він Ярослава по плечу.
Олена дивилася на двох друзів, що згадували дитинство, говорили про те й про се, жартували й сміялися, і була щиро здивована чоловічій дружбі. Згадавши, що в духовці пиріг, схопилася й незабаром повернулася з ним, розрізала.
Ну смакота! Ніколи не їв такого пирога, захоплено сказав Іван. Оленко, ну ти й молодець!
Тааак, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Ярослав. Ось годує мене друзі весело сміялися, пили вино.
Сиділи довго, чоловіки гучно сміялися, згадуючи минулі часи. Вже стемніло, Олена ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, вона думала:
Добре, що мій Ярослав не такий красеня, як Іван. Занадто він гарний, яскравий і жвавий, гарно говорить. Напевно, у місті в нього жінок як грязі. Не дарма він неодружений, давно б уже родину завів. Скоріш за все, скаче від однієї до другої.
Засидівшись у друга, Іван пішов додому. З цього дня він частіше почав заходити до Ярослава. Відпустка ж! Хоча Ярослав був на роботі, але вони встигали зустрічатися ввечері. На вихідні на два дні вибралися на риболовлю. Погода випала чудова вересень стояв сухий, теплий і сонячний. Спійману рибу смажили у дворі на вогнищі, заходили ще друзі дитинства, збиралася весела компанія.
На одній із таких посиденьок Олена зловила на собі погляд Івана.
