Тіні щастя
О, привіт, друже! промовив Ярослав, впускаючи в дім свого дитячого друга Тараса, який мешкав у місті.
Здоровенькі були! обійняв його Тарас. Давненько не бачились. Після похорону моєї бабусі минуло чотири місяці, завжди збирався раніше приїхати, але не виходило. Ось узяв відпустку, вирішив тут, у селі, відпочити.
Здорова ідея! Будемо з тобою їздити на рибалку до лісового озера, можна й на річку, памятаєш, як у дитинстві? радісно говорив Ярослав.
Друзі з дитинства разом бігали сільськими вуличками, купалися в річці, вигадували жарти, вчилися в одній школі. Тарас завжди був пожвавліший та винахідливіший, а Ярослав підтримував друга.
Ти один? Де твоя дружина? запитав Тарас.
Пішла до крамниці, зараз повернеться. Вона у мене справжня господиня смачно готує, годує мене, як на забій, хвалив свою жінку Олену Ярослав.
Одружилися вони шість років тому, але дітей поки не було. Олена ходила до районної лікарні разом із чоловіком, але лікарі казали: все гаразд, треба чекати, буває й так.
Ярослав проявляв свою любов щедріше: піклувався про неї, допомагав у всьому, не дозволяв піднімати важке. Багато односельчанок їй заздрили хто з доброти, а хто й із чорної заздрощів.
Оленці просто щастить. Ярослав мало що на руках її носить, не пє, любить.
Сама ж Олена жила в задоволення: міняла наряди, займалася господарством, іноді лише набігала туга, коли дивилася на сусідських дітей. Працювала бухгалтером у сільській раді.
Про дітей вони намагалися не говорити, але Ярослав часто думав:
Народиться дитина ще більше зблизимося.
Іноді він відчував невидимий холодок від дружини.
Олена справді відчувала його любов надмірну, навіть трохи задушливу.
Добридень! почув Тарас ніжний голос Олени й обернувся.
Перед ним стояла Олена з чорним пакетом у руці. Ярослав підбіг і забрав пакет, поніс на кухню.
Привіт! весело відповів Тарас, мимоволі милуючись стрункими ногами Олени та світлими кучерявими волоссям. Я Тарас, друг дитинства Ярослава.
Щось я не чула про такого друга від тебе, звернулася вона до чоловіка.
Він живе у місті. Кілька місяців тому померла його бабуся, вона жила на тому кінці села. Може, памятаєш бабусю Оксану? Ти ж не місцева, тому його не знаєш.
Так, памятаю. Ось це її онук. Тарасик у нас міський, після школи одразу поїхав до міста.
Все саме так, усміхнувся Тарас.
Гаразд, Оленко, ми підемо прогуляємось, поки ти щось приготуєш, сказав Ярослав, і вони вийшли з дому.
Сьогодні вихідний, а з понеділка у Олени відпустка. Був початок вересня осень вступала в свої права: золотими листям, павутинням у повітрі, легким вітром, що крутив жовте листя й уносив його в невідомість.
Стол накрили у дворі, під навісом. У таку погоду сидіти в хаті не хотілося. Повернулися чоловік із другом, сіли за стіл.
Тарасе, як же я радий, що ти приїхав! Наконець відпочинемо на рибалці. Приїжджав би частіше. А то росли разом, коров пасли з моїм дідом, по чужих городах за яблуками лазили, а тепер ти став міським.
Та годі вже, народився я тут, моя мала батьківщина це село, похлопав він Ярослава по плечу.
Олена спостерігала, як друзі згадували минуле, жартували, сміялись, і щиро дивувалася чоловічій дружбі. Згадавши про пиріг у духовці, вона схопилася, і незабаром повернулася з ним, розрізала.
Ну смакота! Такого пирога ще не куштував! захоплено сказав Тарас. Оленко, ти справді молодець.
Тааак, моя дружина дуже смачно готує, хвалився Ярослав. От годує мене
Дружньо сміючись, вони пили вино.
Сиділи довго, сміялися, згадували минулі часи. Вже стемніло, Олена ввімкнула світло. Дивлячись на них збоку, вона думала:
Добре, що мій Ярослав не такий гарний, як Тарас. Занадто вже він яскравий, спритний, красномовний. Напевно, у місті в нього жінок як грибів після дощу. Недарма він не одружений вже б давно сімю створив. Мабуть, скаче від однієї до іншої.
Засидівшись у друга, Тарас пішов додому. З того дня він став частим гостем у Ярослава. Відпустка все ж, правда, Ярослав працював. Але вони встигали бачитися ввечері, а у вихідні на два дні вирушили на рибалку. Погода була чудова теплий, сухий вересень. Спійману рибу смажили на вогні у дворі, збиралися друзі дитинства було весело.
На одній із таких посиденьок Олена зловила на собі погляд Тараса він дивився на неї інакше. Вона відразу зрозуміла: вона йому подобається. Знала, що симпатична, і на неї можна задивитися. Але вона ж заміжня.
Стемніло. Олена згадала, що треба зачинити комору, і пішла за хату. Замкнувши двері на за
