Іван Михайлович давно живе один. Від тих пір, як померла його дружина. Чоловік давно на пенсії, тому вільного часу багато. В нього свій денний розпорядок. Зранку йде на прогулянку, години на три, потім сніданок, зустріч біля будинку з іншими пенсіонерами. Грають в шахи, обмінюються новинами. Увечері новини по телевізору. Такий спосіб життя вже багато років не змінювався.
Останнім часом Іван Михайлович почав хворіти. Інколи тяжко йому встати з ліжка. Адже чоловікові шістдесят дев’ять років. В такі дні, коли хвороба дає про себе знати, Іван Михайлович просив сусідку, молоду жіночку Людмилу, купити ліки в аптеці, принести хліба. Одного разу вона принесла ліки лише через два дні, тому що в неї захворів син, і вона в першу чергу лікувала хлопчика, лише потім принесла все, що просив Іван Михайлович. Тоді багато часу було для роздумів. Чоловік зрозумів, що просити, потім ображатися, не те, що потрібно.
Вирішив наступного разу не просити нікого. Спробував, і зрозумів, що так сам почувається набагато краще, від того, що не потрібно від когось залежати. Поїсти було що, хліб закінчився в обід, а наступного дня Іван Михайлович почувався краще, тому без допомоги купив все, що йому потрібно. На Людмилу не ображався, і до нього ставилися краще, ніж тоді, коли просив когось про допомогу. Відтоді взяв собі за правило, більше ніяких прохань, тяжко, перележав. Полегшало, пішов купив, що потрібно. Таке своє відкриття розповідав сусідам. Особливо уважно слухали його одинокі пенсіонери, такі як він. Через деякий час чоловіки, яким також інколи хвороби не дають рухатися, визнали, що такий спосіб краще впливає на самопочуття. Тому, що нема на кого розраховувати, встаєш і йдеш.
Син Івана Михайловича живе в Німеччині. Андрій пропонував татові переїхати жити до нього, але батько не згодився. Чужа країна, чужа мова, чужі звички. Не для Івана Михайловича починати все спочатку. Андрій буває в тата не часто. Останній раз був три роки тому. Фінансово звичайно допомагає, тому чоловік живе в достатку, а з іншої сторони, скільки йому вже потрібно.
Андрій телефонує кожного дня, в один і той же час. Іван Михайлович чекає дзвінка, нікуди не відходить. Минають дні, місяці, а в житті чоловіка нічого не змінюється, все як завжди.
