Мене звуть Георгій. Я людина з великим почуттям гумору, скрізь люблю пожартувати. Можливо, саме тому й зі мною трапляються різні кумедні випадки. Зараз розповів вам одну веселу історію.
Це трапилося після Великодня перед батьківською суботою років п’ять тому. Моя теща попросила мене відвезти її на кладовище, щоб прибрати на могилках. Звичайно, я не міг відмовити своїй любій тещі.
Виїхали ми аж о третій годині дня, бо мені ще треба було справитися з деякою роботою. Маргарита Олександрівна, моя теща, жіночка пишної форми, тому вона всілася на заднє сидіння. Не любить вона їздити спереду, бо треба ж пасками безпеки користуватися, а вони їй трошки у живіт тиснуть.
По дорозі до цвинтаря нас зупинили даїшники. Вони ввічливо попросили мене вийти з машини. Перевірили документи, подивилися до багажника. Одним словом, намагалися знайти причину для штрафу. Я вже почав хвилюватися, що ми й до вечора на кладовище не доберемося.
Потім мене запитали, хто у машині і чому тоновані вікна. Я на хвильку замислився. У мене марка автомобіля така, що дещо катафалк нагадує. То я й вирішив: скажу правду, хоча буде виглядати це, як прикол.
І я відповів:
– Тещу на кладовище!
– Кого? – не очікували вони такої відповіді.
– Та тещу на кладовище!
Даїшники аж роти повідкривали. А Маргарита Олександрівна сидить у машині й мовчить, ні звуку. Ті чоловіки, напевно, подумали, що я мертву тещу везу. Я ледве не засміявся.
Вони довго вибачалися, а тоді швидко мене відпустили. Я відвіз тещу на цвинтар, а сам ще довго згадував і сміявся над цим кумедним випадком!