Віталій Семенович слідкував за Дмитром так, що той навіть не здогадувався. Ну звісно, Віталій стільки років працював у відповідних структурах, він же майстер своєї справи! Але поки що нічого підозрілого Дмитро нікого до себе не запрошував.
Але ж його не обдуриш, Віталій Семенович знав треба трохи почекати, і Дмитро неодмінно зробить помилку. Бо його інтуїція ніколи не підводила.
Це було для нього особисте. Стояло питання про його, Віталія Семеновича, та його родину. Я ж гарно було, коли Мар’янка була маленька! Коли вона народилася, Віталій був розчарований дівчинка, а не хлопчик! Звісно, він нікому цього не показував, але десь глибоко в душі щось гризло ну як так, у нього, поважної людини, дівчинка!
Хто ж тепер буде з ним по-чоловічому розмовляти, коли стане важко? Кого він навчатиме життю, кого виховуватиме справжнім чоловіком?
А тут ех, дівчинка! Пізно одружився, завжди робота заважала, жінкам його наполегливість не подобалася.
А потім зустрів Ганну Ганнусю!
І Ганні вже під сорок, так що про сина мріяти вже пізно.
Але раптом сталося несподіване. Віталій навіть не помітив, як маленька донечка його причарувала. Коли вона вперше посміхнулася й схопила його за ніс міцненькою рученяткою він здавався.
А коли Мар’янка зробила перші кроки, захвилювалася і з криком “Тату, тату!” побігла до нього Віталій підхопив її на руки, притиснув до себе. І тоді зрозумів тепер головне в його житті щастя цієї малечі. Його донечки, його зірочки. Він ніколи не дасть її образити!
Ганнуся сміялася: “Вітьку, ти нас зіпсуєш!” А Віталій купував подарунки, дивився в їхні очі і був щасливий.
Я ж так швидко минуло! Здається, щойно вона йшла поруч, тримаючись за його руку, коли він провожав її до садочка. Закидала головку догори й питала:
“Тату, а ти купиш мені ведмедика?” І дивилася так, що він відчував себе всемогутнім.
А тепер вона закінчила школу, вступила на заочне й пішла працювати. Сама так вирішила.
“Тату, мені час бути самостійною. На роботі я швидше наберусь досвіду.” І Віталій знову пишався нею яка ж вона розумниця!
І раптом сталося те, до чого Віталій ще не був готовий. Ганнуся спекла пиріг, очі загадкові ніби щось сталося. Віталій подумав може, дівчата хочуть щось попросити? Але ні!
“Тату, Мар’янка посміхнулася й змахнула невидиму порошинку з його плеча. Я хочу познайомити тебе з одним чоловіком. Тільки не гарячкуй. Дмитро дуже добрий, ми хочемо подати заяву. Він сьогодні до нас зайде. Ой, ось і дзвонить!”
Ганнуся перша підійшла до дверей: “Проходьте, дуже приємно, Дмитю. Мене Ганна Семенівна, а це тато Мар’янки, Віталій Семенович.” Віталій кивнув, потиснув руку, а в горлі раптом пересохло.
Цей чоловік приходить забрати його донечку! Його Мар’янку!
Голос розуму шепотів: “А чого ти хотів? Хіба не хочеш їй щастя? Хлопець непоганий, міцний. Чи хочеш, щоб вона все життя з тобою жила?”
Але Віталій не хотів слухати. Він упевнився Дмитро недостойний його доньки. І в нього вже був план.
Він чекав. Сидів біля дому Дмитра в службовій машині. Кілька вечорів після того, як той проводжав Мар’янку, Віталій тихо їхав за ним. А раптом він не той, за кого себе видає? Адже вони вже подали заяву, Мар’янка шиє сукню, обговорюють весілля.
І ось Віталій побачив, як до Дмитра підійшла жінка з дитиною. Він поцілував її, взяв сумку, взяв дівчинку за руку і вони зникли у підїзді. Ось воно!
Віталій так і знав! Хоча Дмитро йому навіть подобався. Нагадував його самого в молодості. Може, він помилявся?
“Тату, через тиждень весілля! Ми вже кафе замовили!”
Віталій дивився на доньку, і йому стало соромно.
“Тату, завтра батьки Дмитра приїдуть. Ввечері зайдуть познайомитися, а ночує
