У мене є старша сестра Олександра. Ми з нею ніколи не ладнали.
Мама розповідала, що як тільки мене принесли додому з пологового будинку, Олександра закомандувала віднести мене туди, звідки вони мене принесли. А коли я вночі плакала, то сестра погрожувала викинути мене через вікно якщо я не замовкну.
Батьки увесь час намагалися зробити так, щоб ми потоваришували.
Коли я підросла, у мене в житті почалася темна смуга: я довго не могла знайти роботу за спеціальністю. Працювати абиде мені не хотілося, а роботи в нашому місті не було. Так ще й хлопець мені зрадив з моєю однокласницею. А я ж хотіла стати його дружиною.
Невдовзі Олександра вийшла заміж та дуже пишалася своїм чоловіком. Віктор був дуже заможним та забрав її жити в столицю. Сестра увесь час повторювала, що про таке життя, як у неї, я можу лише мріяти та мені ніколи не досягнути того, чого досягла вона.
А я думала про себе: “чого такого Олександра досягла?” Прости вийшла вдало заміж і все. Теж мені досягнення.
Я не з тих людей, хто заздрить добру інших людей та вирішила взятися за своє життя. Одного разу на мої очі потрапила одна цікава вакансія. Вона була якраз за спеціальністю, однак потрібно було переїжджати в Польщу та вивчити польську мову. Я записалася на курси та вивчила мову.
Поїхала працювати за кордон. Після мого від’їзду Олександра перестала допікати мене своїми дзвінками. Раніше вона часто телефонувала до мене, щоб розповісти як у неї добре склалося життя, а після того, як я поїхала, очевидно, її почала мучити заздрість.
Олександра стала столичною пані, до батьків не приїжджала, викладала фото в соцмережі, щоб в черговий раз похизуватися своїм життям.
Та недовго грала музика, Віктор почав зраджувати сестрі. Точніше, він і раніше їй зраджував, а Олександра мовчала, щоб підтримувати ілюзію свого ідеального заміжжя. Коханка нашого зятя виявилася набагато спритнішою за Олександру та зробила так, щоб чоловік розлучився з нею залишивши сестру ні з чим.
В той час я заробила достатньо грошей, компанія, в якій я працювала вирішила відкрити свою філію в нашому місті та зробила мене директором філії. Я була чотири роки як заміжня за своїм колегою та ми повернулися.
Олександрі нічого не залишалося як взяти дітей та повернутися жити до батьків.
Грошей для того, щоб винаймати житло, у неї не було. Віктор платив мізерні аліменти через те, що більшість його доходів були приховані від держави. Офіційно він отримував мінімальну зарплату.
Сестра ніколи не працювала, а тепер їй довелося піти на роботу. Від її пихи не залишилося і сліду, тепер вона вже не говорила, що живе таким життям, про яке я можу лише мріяти.
Я не злопам’ятна людина та на перших порах допомагала племінникам. У мене в компанії була вакансія, але взяти Олександру працювати до себе я не захотіла. Навіть попри вмовляння батьків.
Сестра розуміла, що чинила зі мною негарно, але жодного разу їй не спало на думку попросити у мене пробачення.
