Вікторія йшла з роботи. Сьогодні їй особливо тяжко. Вона тримала в руках лист паперу, де написано, що вона не може мати дітей. Вісім років чекання. Стільки років вони з Андрієм одружені. Спочатку сподівалися, що дітки в них будуть. Але після п’яти років спільного життя, Вікторія вирішила піти на обстеження. Три роки по різних лікарнях, і кругом один висновок, дітей мати не може. Чоловік підтримував її. Але в душі дівчина все сподівалася, мала надію на диво.
Вікторія наразі проходила мимо сміттєвих баків. Якийсь писк привернув її увагу. Вона підійшла ближче, але не помітила нічого. «Здалось», подумала, і повернулася, щоб піти. Писк повторився. Вікторія заглянула в бак для сміття і завмерла. Серед пакетів лежало дитяче покривальце, яке ворушилося. Вона простягла руку і потягнула за край тканини. В середині лежала дитинка і тихенько пищала. Мабуть, не одну годину знаходилося малятко в тому баку. Вікторія намагалася дістати покривальце з малям. Нарешті їй вдалося. Не довго думаючи що робить, вона взяла маля на руки й швиденько поспішила додому. Добре, що йти залишилося не багато. Неначе робить щось нехороше, дівчина оглядалася навкруги. Щоб її ніхто не побачив.
Тільки у квартирі перевела подих. Андрій був вдома. Він з подивом дивився на дружину. Якась вона не то радісна, не то злякана, незрозуміло. Але коли побачив, що тримає в руках Вікторія, занервувався. Де взяла? Запитав. Дівчина розповіла, де знайшла дитятко. Розгорнула покривальце. Там лежало крихітне тільце хлопчика. Чоловік почав сварити дружину. Адже потрібно було викликати поліцію. Наразі, як вони будуть доказувати, звідки в них з’явився хлопчик. Але Вікторія не слухала його. В неї закралися думки, що ось її щастя. Вона нікому не скаже звідки взяли хлопчика, надалі щось придумають.
Але Андрій був невмолимий. Він розумів чим для них може обернутися таке рішення дружини. Добре, що в поліції
працює його старший брат. Чоловік зателефонував йому і попросив, щоб той терміново приїхав до них. Є одна невідкладна справа, яку по телефону обговорювати не будуть. Коли приїхав Михайло, Андрій розповів все про найденого хлопчика. Вікторія вже вимила дитинку, загорнула в чисте простирадло, і годувала сумішшю, яку Андрій встиг купити. Добре, що супермаркет поруч. В продавця запитав, яку краще взяти суміш для самих маленьких.
Андрій пояснював їм, що обов’язково потрібно викликати поліцію, щоб знайти сліди, звідки взявся хлопчик. Що за мати змогла утнути таке. Адже вона повинна відповісти за свій вчинок. А він допоможе, щоб Вікторію не звинуватили в викраденні. Так і зробили. Поки йшло слідство, хлопчика відвезли в будинок маляти. Вікторія й Андрій кожен день провідували малого. Вони дали ім’я хлопчику — Ярослав. Через те, що вони перші заявили про те, що хочуть виховувати Ярослава, органи опіки пішли їм назустріч. Написали цілий список, які документи потрібно зібрати. Вікторія від того впала у відчай. При таких правилах, вони не скоро зможуть забрати малого, адже дівчина вже полюбила його. Дня не проходило, щоб не забігла привітатися зі своїм Ярославом.
Андрій в таких ділах виявився більш розумнішим. Він сказав дружині, що відчай, не те, що вони чекали. Якщо потрібно, то будуть збирати документи, скільки б часу то не зайняло. Адже інші сім’ї всиновлюють. І нам все вдасться. Три місяці бігали по всіх інстанціях, здавали аналізи, проходили тести. Інколи відчай брав обох. Але потім знову вперто добивалися своєї мети. Ярослав звик до Вікторії й Андрія. Коли вони приходили відвідати, усміхався їм своїм беззубим ротиком.
Нарешті свято. Сьогодні їхня сім’я поповнилася таким довгожданим сином. До речі, маму Ярослава так і не знайшли, але для подружжя то не мало значення. Головне, їхня мрія здійснилася. У них є син. Найкращий, найрідніший. Яке це щастя усвідомлювати, що є для кого жити.
