Він звик, що вона є у його житті. От просто є і все. Вона телефонувала йому з роботи вранці і запитувала чи встиг він поснідати. А він дратувався: “Боже мій, які дрібниці тебе турбують!”.
Йому завжди було ніколи, завжди був у справах, зайнятий – будував кар’єру. Він вирішував важливі завдання, а вона прото була у його житті.
Отак просто завжди була… .
І ніби-то і в неї були якісь справи та робота, однак вона переживала, запитувала у нього про такі дрібниці як сніданок, а він її ні. Не звик…
Вона на роботу прокидалася дуже рано, на світанку. Завжди старалась залишити щось для нього, аби і він поїв перед роботою. А йому було не до домашніх турбот, він же важко працював і втомлювався. Та й взагалі – хатніми справами має займатися жінка. У нього є важливіші справи. Він заробляє, а вона турбується про нього. Адже шлюб – це партнерство.
А у його автомобілі у бардачку він завжди знаходив “Снікерси”. Це дружина дбайливо щоразу клала їх туди. Адже в місті часто можна було втрапити у затор, додому ще дорога неблизька, а він їде голодний.
Кожен раз, сидячи за кермом, він відкушував той “Снікерс” і подумки говорив: “От же яка вона! Це ж вона любить ці “Снікерси”, а я лише товстішаю від них”. Однак шоколадний батончик завжди був доречним. Адже їсти і справді дуже кортіло і ще й ці затори… Та й смачний все-таки цей “Снікерс”.
Отаке спокійне і тихе було їхнє життя. Без підвищення напруги і різких неочікуваних поворотів. Він є і вона є. І це добре…
Коли вона раптово потрапила в лікарню, йому здавалося, що це ненадовго, всього на тиждень. Нічого страшного – серце трохи прихопило, з цим не буває. У нього якраз купа роботи навалилося – терміни горять, новий проєкт здавати треба, а тут і дружина так невчасно випала з життя…
Вона запевняла його не хвилюватися, і приїжджати до неї не треба. У лікарні все необхідне є, за нею доглядають, годують смачно і взагалі вона тут, як у санаторії.
Приїхавши якось на роботу, він раптово відчув, що щось не так, чогось не вистачає. Вона вперше не подзвонила йому із запитанням чи він поснідав. Йому враз стало так незатишно і страшно, як не було ще ніколи в житті.
Пізніше подзвонили з відділення інтенсивної терапії. У його дружини погіршився стан.
Він у ту ж мить побіг на парковку і мчав на авто у лікарню, молячи лише про те, аби дружина видужала, щоб все було добре, щоб було, як раніше. На дорогах знову сильні затори, він застряг там надовго. За звичкою відкрив бардачок у пошуках “Снікерса”, але його там не знайшов.
Майже добу він просидів на кушетці у лікарні, нервово міряв кроками коридор, ховаючи почервонілі від сліз очі. Він вже втомився молитися, втомився бути у цій напрузі перед невідомим, боячись, що станеться найгірше. Міг думати лише про одне:
“Чому так? Чому саме вона? Усе ж було добре!”. На кушетку поряд з ним присів сивоволосий втомлений Янгол.
– Все погано, вона не впорається… .
Чоловік з повними страху очима глянув на Янгола. Він цього страху він немов би перестав дихати.
– Ти хочеш, аби я повернув її тобі?
– Так! Так! Звичайно! Я все зроблю! Я піду на все, лише б ми знову були разом!
– Тоді купи для неї “Сінекерс”, – тихо промовив Янгол, – Вона їх так любить.
І він побіг. Мчав крізь ніч і вітер до цілодобового магазину за заповітним шоколадним батончиком. Холодний вітер збивав з ніг і пробирав до кісток, але він біг і біг, не помічаючи нічого навколо.
– Вам пощастило… Останній “Снікерс” залишився. Нам їх давно не возять… – сонна продавчиня протягнула йому батончик.
Наступного ранку він прокинувся на кушетці у лікарняному коридорі. Поруч була медсестра:
– Перепрошую, що розбудила. Вашу дружину перевели в загальну палату. Ви можете її навідати.
Він ледве-ледве розплющив очі, усе навколо здавалося дивним сном. Він ніяк не міг второпати де він знаходиться і що з ним сталося. Все було якимось маренням. Він розкрив гарячу долоню, яку притискав до грудей, там лежав підталий “Снікерс”.
– Мій улюблений, – на втомленому обличчі дружини з’явилась посмішка, – Який же ти у мене турботливий.
