Зазвичай в громадському транспорті я їду з навушниками та улюбленою музикою. Але того разу випадково забулася гарнітуру дома, можливо саме тому й почула цікаву розмову.
Коли я зайшла у переповнену маршрутку, то помітила, що поряд з підлітком, який сидить й дивиться у вікно стоїть вагітна жінка. На вигляд шостий-сьомий місяць. Хлопець щось так уважно видивлявся у вікні, що навіть не повертав голови. Мовляв, я не поступаюся місцем, тому що не бачу вагітної. Скоріше за все він би так й дивився у вікно до своєї зупинки, аж тут до нього підійшла бойова жінка й командним голосом наказала звільнити місце для вагітної. Та хлопець навіть не повернув голови. Жінка повторила своє прохання. З її тону було очевидно, що вона не збирається поступатися й доб’ється справедливості. На її сторону стало ще кілька небайдужих пасажирів.
«Мені все одно що вона вагітна» – огризнувся підліток на зауваження про стан жінки. – «Я за це місце заплатив такі ж самі гроші, як й вона. Навіщо було лізти у маршрутку, якщо бачила, що тут повно людей». Хлопець не збирався поступатися місцем.
Вони ще довго сперечалися. Хлопець навіть діставав з кишені квиток й показував, що це його місце. Його так й не змогли змусити поступитися. Та я замислилася над іншим. Що такого сталося з вихованням, якщо у такому віці діти починають «качати» свої права. Звісно, не має нічого поганого, що вони вміють за себе постояти. Але ж цій ситуації він не правий. Нехай й закон на його боці, але ж це несправедливо. Невже в нього немає краплі солідарності. Перед тим як вийти я звернула на себе його увагу й сказала: «А якби твоїй мамі не поступалися місцем, коли вона була вагітна. Щоб ти зробив». Не знаю, яка була його реакція., адже я одразу вийшла на зупинці. Сподіваюся, що мої слова до нього достукалися.
