Назвете мене ганчіркою, а я відповів, що готовий бути ким завгодно заради своєї коханої дружини. Ми з Танею починали, коли взагалі нічого не мали. Обоє студенти, жили в гуртожитку на батьків особливо не надіялися. Дівчина з багатодітної родини, а у мене матір хворіє скільки себе пам’ятаю.
Намагалися бути благорозумними, не поспішати з необдуманими рішеннями. Доля сама підштовхнула до раннього одруження, Таня завагітніла. Сумнівів не було жодних. Дитина моя, хоч і не планована, але бажана, хто б щоб не говорив, а я одружуюся й стаю батьком.
Добре, що у гуртожитку виділили кімнатку, як сімейній парі, були й певні пільги. Деякі викладачі закривали очі на мої пропуски, клали залік. Проте це не допомогло. Я не міг розірватися між лекціями та двома роботами. У мене фізично не вистачало часу на навчання, тож університет довелося покинути. Таня також хотіла забрати документи, але я вмовив її не покидати. Потрібно, щоб бодай хтось із нашої сім’ї отримав диплом.
Щоб дружина мала змогу навчатися, я знайшов нам няньку. Це була старенька бабуся, колишня вихователька у дитячому садочку. Важко було довірити дитину чужій людині, однак бабуся запропонувала не просто няньчитися з нашою Марійкою, а ще й переїхати до неї. Вона самотня, син живе за кордоном, додому не приїжджає зовсім, лише гроші надсилає. Домовилися так, вона наглядає за Машею, а ми за нею.
Дочка збиралася йти до школи, коли старої не стало. Ми зателефонували до сина, про все розповіли. Він попросив організувати все як слід та провести його матір в останню путь. Натомість скинув солідну суму грошей. Запитав, чи плануємо купувати квартиру матері. Сказав, як є, що такої суми одразу не знайдемо. Це просто везіння якесь, адже син покійної погодився дати квартиру на виплату. Згодом ми все узгодили юридично.
На той час Таня вже працювала у хорошій приватній компанії бухгалтером. Заробляла значно більше від мене, але я того не соромився, адже свого часу свідомо зробив вибір й захотів, щоб саме дружина мала освіту. З часом ми квартиру виплатили й дочку вивчили.
Зараз Марійка одружена, також виїхала за кордон. Хоч додому навідується не часто, я все ж таки радий, що наразі моя дитина живе у країні, яка може забезпечити її гідною зарплатою та рівнем життя.
Я ж всю свою дорогу на будівництві. Уже в зрілому віці вивчився на виконроба, зараз заробляю значно більше. Ми з Танею живемо прекрасно, гріх скаржитися, якби ще не проблеми з моєю спиною. Був такий період, що я не міг підвестися з ліжка. Страшно згадувати, дружина тоді від ліжка мого не відходила, на роботі відпустку взяла, щоб мене доглядати. Дякувати богу ми й те пережили разом. Ось уже 26 років, як одружені й дійсно живемо душа в душу.
Я так думав, поки не зустріч такого собі Романа Олексійовича. Він директор тієї самої фірми на якій працює Таня. Сказав, що хоче поговорити по-чоловічому. Я спершу навіть розгубився, а він тоді й заявляє, що любить мою Таню й у них був роман, поки я не зліг. Після того жінка все припинила.
-Ну що ти їй можеш дати, подумай сам. Не сьогодні завтра твоя болячка повернеться, знову будеш лежачий, а Таня сидітиме біля тебе, бо совість не дозволить піти. Ти й сам знаєш, яка вона правильна. Не будь егоїстом! Відпусти її, вона вже давно тебе не кохає.
Я нічого не говорив натомість, просто заїхав йому по морді й пішов додому. Таня на кухні готує вечерю. Побачила, що у мене кров, кинулася дивитися. Бігає, хвилюється, рано обробляє, дмухає, щоб не пекло. Розпитує, що сталося, а я мовчу, бо боюся наговорити зайвого. Дивлюся на неї й не вірю, що можна так турбуватися про людину, яку не любиш.
Вирішив промовчати, проковтнути образу. Не хочу дарувати її тому покидькові. Та раптом він сказав правду й дружина зі мною лише через докори сумління, а я заважаю її особистому жіночому щастю?
