Зі своїм чоловіком ми прожили більше двадцяти років. Жили ми в злагоді, майже не доводилося сперечатися й особливих скандалів ніколи не було. Син уже закінчував школу й готувався вступати у Військову академію. Нічого не прогнозувало біди.
Якось зовсім неочікувано мій чоловік на світанку прокинувшись, почав збирати речі. Зазвичай день від починав із пробіжки, але того дня все буо не так. За чашкою кави він повідомив, що покидає дім назавжди та йде до іншої жінки. До того ж у них через три місяці буде дитина. Син уже дорослий, тому причин залишатися разом він не бачив.
Він пропонував розділити майно, забрав автомобіль, пропонував розділити будинок, але я була категорично проти цього. Тим більше, у нас був спільний син і я в першу чергу думала про нього. Син був шокований, тому що тато завжди був для нього ідеалом і прикладом справжнього чоловіка. У той момент йому як ніколи була потрібна його підтримка й чоловіче плече. А тут такі зміни…
Пройшов час, син не хотів спілкуватися з батьком, хоча я не забороняла. Він вступив до ВУЗу, і вдома став з’являтися рідко. З колишнім час від часу випадково бачилися в місті, але удавали, що незнайомі. Він гуляв з донечкою й молодою дружиною. Хоч вони й не виглядали щасливими, та мене бентежили ці зустрічі.
Синок закінчив навчання й продовжив службу на контракті. Одружуватися не спішив, тому що був розчарований жіночою половиною. Я залишилася зовсім самотня. Мені не вистачало мого сина, чоловіка. Я жила щасливими спогадами про минуле. Одного вечора несподівано у двері подзвонили. На порозі стояв Олег, мій колишній й тримав за ручку маленьке дівчатко. Він був пригнічений і розбитий. Я впустила їх до хати, бо було дуже холодно. Налила гарячого чаю, нагодувала смачною вечерею. Дівчинка видалася надто вередливою і ніяк не могла знайти собі місця. Олег розповів, що його молода дружина привела молодого коханця в їх дім, а їх з дочкою виставила за двері. Їй не потрібен був ні я, ні дочка. А коли мене звільнили з роботи й грошей з мого боку не стало, вона одразу ж про це сказала.
Чесно кажучи, я досі кохала чоловіка. Мені так хотілося пригорнути й обійняти його. Перед очима пробігли найкращі моменти нашого життя. Він став на коліна й просив вибачення. Це виглядало жалюгідно. Важко було пробачити й забути все, але я вирішила дати нам другий шанс.
Тепер я мама донечки Оленки, доброзичливої й світлої дівчинки. А мій чоловік найкращий у світі тато. Син з часом помирився з батьком і на вихідних ми влаштовуємо сімейний відпочинок за містом. Я зрозуміла, що життя в сім’ї складне, але коли є любов, то вона здатна творити чудеса. Я щаслива жінка…
