Я більше не могла з ним жити. Після останньої сварки я спакувала його речі та залишилась чекати. Квартира належала мені, тому що у спадок перейшла від батьків. Думала, що на мене чекатиме щасливе та спокійне життя….
Мій Роман хороший, але останні 2 роки життя його зовсім підкосило. Почалось все зі звільнення і перший час я постійно його підтримувала, але чим більше часу минало, тим гіршою ставала ситуація. На мені опинилось все. Я заробляла гроші, готувала їсти, прибирала, перевіряла уроки у дитини, а він весь цей час просто сидів біля телевізора, або комп’ютера. Єдиним його «заробітком» було кілька банок консервації, коли він їздив до своєї мами у село, щоб щось допомогти.
Я розуміла, що не хочу так жити далі, тим паче у мене росте син, який бачить такий приклад тата…
Чоловік сперечатися не став, забрав речі та повернувся до мами у село, але спокійне життя, про яке я так мріяла, не почалось. Все стало ще гірше….
З дня його від’їзду мені почали телефонувати свекруха та його сестра. Це було очевидно, він приїхав у дім, де вже жило шестеро людей та й він ніде не працює, а годувати просто так ще один рот нікому не хочеться. Спочатку вони кричали на мене і звинувачували у всіх гріхах, а коли зрозуміли, що це не діє, то почали телефонувати з проханням забрати його.
Один раз я навіть сама з ним говорила, він мені обіцяв, що все зрозумів, що вже шукає роботу і хоче повернутися, але який у цьому сенс? Я нарешті хоч трохи почала відпочивати, тому що готувати та прибирати доводиться мене та й гроші економлю на продуктах.
Недавно свекруха зовсім втратила надію і почала просити забрати його з умовою, що вони даватимуть нам 2 тисячі гривень, доки він на роботу не піде. Але я не бачу в цьому особливого сенсу, він мене два роки годував обіцянками. Можливо, коли він сам знайде роботу і прийде з вибаченнями, то я зміню своє рішення, а поки навіть не знаю, чи варто ще раз простягати руку не путящому дорослому чоловіку. Що ви про це думаєте?
