Те, що сьогодні відбулося з моєю бабусею, просто не вкладається у мене в голові.
Скільки я пам’ятаю бабу Маню, вона завжди була одна. Мого дідуся не стало, коли мене ще на світі не було.
Баба Маня завжди була таємничою особою, вона розповідала про себе різні цікаві історії, але залишала поле для роздумів, приховуючи деякі факти. Вдома у бабусі була шкатулка, яку вона час від часу відчиняла та переглядала її вміст. Я завжди намагався у неї зазирнути та баба Маня швидко її зачиняла, витирала непрохану сльозу та ховала шкатулку на шафу. Я не міг до неї дістатись. Лише краєм ока мені вдалося якось побачити пожовтіле фото якогось чоловіка у військовій формі. Одного разу я запитав у бабусі що в тій шкатулці, а вона відповідала, що я дізнаюся про це, коли прийде час.
Час прийшов, коли з бабусею трапився інсульт, її забрали до лікарні. Попри свій важкий стан та поважний вік, бабуся залишалася красунею.
Одного разу я вирішив її провідати, зібрав торбу з харчами, які дала мені мама та пішов до лікарні. Не встиг я дійти до палати, як побачив, що біля бабусі сидить якийсь сивочолий чоловік та тримає бабусю за руку. Він увесь час повторював, що нарешті він її знайшов, а бабуся плакала від щастя. Раптом бабуся помітила мене та покликала. Я зайшов не розуміючи що коїться.
Коли я поглянув на того літнього чоловіка, то впізнав у ньому того незнайомця, який був на фото. Те фото, яке я крадькома побачив в бабусиній шкатулці.
– А я заміж виходжу, – жваво сказала бабуся.
Я аж присів. Бабуся нарешті розповіла мені свою таємницю. З Валентином Івановичем вони колись дуже кохали один одного та потім доля їх розвела. Бабуся не знала що з ним. Потім вона вийшла заміж, але все життя пам’ятала свого коханого. ось нарешті він її сам знайшов. Добре, що під кінець життя бабуся буде щасливою.
