Не знаю, про що я думала коли почала зустрічатися з одруженим чоловіком. З Олександром ми познайомилися у барі ресторану. В той день в мене було невдале побачення з чоловіком з Інтернету. Виявилося, що він був не тим ким представлявся у мережі. Розпрощавшись з ним я вирішила випити якийсь коктейль. Там вже сидів Олександр. Він також мав невдалий день. Якісь проблеми на роботі. Під впливом алк оголю та розслаблюючої атмосфери ми розговорилися, не помітили навіть коли офіціанти почали прибирати столики та готувати до закриття закладу. Тієї ночі ми довго гуляли містом. В думках я раділа, що те побачення виявилося таким невдалим і я змогла познайомитися з Олександром. З ним було цікаво та весело. Хай там що, але саме тоді почалися наші стосунки.
Через місяць після нашого знайомства та кількох зустрічей я дізналася, що він має дружину та дітей. Він сам мені про це сказав. Запевнив, що вони майже не живуть разом, що він більше часу проводить у своєї мами ніж дома. Сказав, що зараз якраз готуються документи на розлучення після якого ми зможемо з ним разом поселитися, а з часом може щось навіть й серйозніше. Спочатку мене це збентежило, але після його слів я повірила йому. Він вмів переконувати та схиляти на свою сторону. Напевно на мене так впливав його погляд.
Пройшов ще місяць, але на розлучення не було жодного натяку. Олександр говорив, що дружина спеціально затягує процес в надії, що він повернеться, потім, що вона хоче отримати аліменти, а згодом взагалі перестав щось пояснювати й просто говорив що «все складно».
Складно, то складно. Зрештою він не мав перед мною жодних зобов’язань. Так гадала я до того часу аж поки не зрозуміла, що вагітна. На наступній зустрічі розповіла цю новину Олександрові. Він був спантеличений. Плутався у словах, потім сказав, що йому терміново потрібно додому, до хворої мами.
З того часу я його не бачила. Він не телефонував й не відповідав на дзвінки. Для мене це був сильний удар. Не могла повірити, що він так вчинив зі мною після всіх тих обіцянок, що ми будемо разом. До останнього сподівалася, що він повернеться, пояснить свою відсутність. Але він не повертався.
Я вирішила залишити дитину. Про аборт навіть не думала. Хто б не був батько і якби він не вчинив зі мною, я не могла вбити власну дитину. Але думка про те, що ми все ж таки зможемо бути разом не покидала мене. В один день я вирішила прийти до нього та отримати пояснення. Я знала де він працює та де мешкає з дружиною та дітьми. Спочатку вирішила піти на роботу, щоб не втручатися в його й так важкі стосунки з жінкою.
Коли він побачив мене у своєму офісі то не знав куди подітися. В мене з’явилося відчуття, що він мене просто боїться. Боїться, що я комусь розповім, боїться, що колеги дізнаються й будуть тицяти в нього пальцями та обговорювати за спиною. Таке відчуття влади над ним додало мені самовпевненості і я одразу пішла у напад.
На мої питання чому він зник і що сталося у наших стосунках він просто мовчав. Почав щось говорити про те, що у родині все налагодилося, що він не хоче залишати дітей без батька й тому подібні нісенітниці. Так, в той момент мені це все здалося нісенітницями. Особливо частина про дітей. Як він міг говорити про те, що не хоче їх покидати й в той же момент залишати мене саму вагітною. Я розізлилася. Влаштувала скандал та навіть дала йому ляпас.
Через кілька годин я вже розмовляла з його дружиною та все їй пояснила. Виявилося, що ні про ніяке розлучення вона навіть й гадки не мала. В них у родині все було як зазвичай. Ось й випливла на поверхню вся брехня того зрадника та боягуза. Я більше не хотіла, щоб він був зі мною. Мені було гидко на нього дивитися.
Більше я з Олександром не зустрічалася. А дитинку народила. Й дуже радію, що маю доньку.