Валентина була красивою дівчиною. Довге біляве волосся, великі голубі очі, курносий носик, струнка висока постава та мініатюрна тілобудова – це все про неї.
От тільки заміж вона все ніяк не могла вийти. Чи то перебирала надто сильно, чи просто щастя не мала. Батьки Валентини вже й не думали, що дочка колись їх порадує маленькими внучатами.
Одного дня Валентину запросив на побачення черговий кавалер. Все б нічого, якби то побачення не завершилося трагедією. Трагедією для самої ж Валентини.
Хлопець приїхав до неї на мотоциклі і запропонував її покатати, от тільки на повороті не впорався з керуванням і дівчина просто вилетіла на середину дороги, прямісінько під величезну вантажівку.
У Валентини було зламано багато кісток, лікарі не давали жодних прогнозів. Єдине, що сказали точно – праву ногу потрібно ампутувати, оскільки кістка подрібнилася так сильно, що скласти її назад – не реально.
Тієї ночі в лікарні чергував юний інтерн Василь. Він був одного віку з Валентиною. Та й закохався у неї з першого погляду.
Василь цілу ніч досліджував травми дівчини, щось шукав в книжках і телефонував до професорів з свого інституту.
На ранок, тоді як була призначена операція, – до лікарні приїхала допомога з інституту.
Багато лікарів почали оперувати Валентину разом. Через довгих вісім годин дівчину вивезли з операційної. Вона була повністю в гіпсі, але з двома ніжками.
Лікарі нічого не обіцяли, лише сказали, що старалися врятувати кінцівки. От лише ходити їй доведеться вчитися заново.
За кілька днів Валентину вивели із медикаментозного сну і призначили багато знеболювальних ліків.
Дівчина лише плакала і повторювала, що не хоче жити. Вона страждала, адже вважала, що залишиться калікою.
Батьки цілими днями сиділи біля ліжка бідолашної доньки. А всі нічні чергування собі брав Василь, лиш би бути поруч з своєю голубоокою красунею.
Сила любові Василя створила справжнісіньке чудо. Валентина з кожним днем почувалася краще. Її кістки зрослися, і вона починала повертатися до звичного життя, якщо можна так сказати.
Точніше вона змінила своє лежаче положення на сидяче, а потім Василь вчив її заново рухатися і робити перші кроки.
Реабілітація затягнулася на кілька місяців і весь цей час, поруч з Валентиною був її лікар, її Василь.
Вони обоє розуміли, що палко покохали один одного, цього навіть й говорити не було потрібно.
