«Він заслужив няньчити рідних дітей, а якщо я їх не можу йому дати, то нехай йому пощастить з кимось іншим! Я повинна його відпустити!» – думала Світлана, коли вперше отримала документ, який підтверджував те, що вона не зможе народити дитину. Вона знала, що Ігор ніколи її не покине, навіть, після такої звістки, тому вона йому нічого не казала, а вирішила його відпустити, щоб він знайшов собі когось, хто зможе народити йому дитину й зробити його щасливим батьком. Він цього заслуговував.
З того дня минуло вже три місяці. Повертаючись додому, вона помітила у коридорі жіноче взуття. На кухні сидів її Ігор, а у нього на колінах її найкраща подруга Настя.
Світлана не могла на це дивитися й просто вигнала їх з квартири, а сама залишилась з гіркими сльозами наодинці.
Сьогодні вони подали заяву на розлучення.
– Давай не робитимемо таких помилок! Ми ж кохаємо один одного! Невже ти дійсно віриш, що я міг би тобі зрадити? – запитав чоловік перед дверима приймальні.
– Я не думаю, що нам варто продовжувати цю розмову. Рішення прийнято!

Вони подали заяву на розлучення й Світлана відправилась гуляти їх улюбленим парком. Вона сіла на їхнє улюблене місце й почала гірко плакати. Вона не могла заволодіти всіма тими спогадами, що раптом поглинали її.
Згадалось її знайомство з Ігорем у дитячому садку й обіцянка вічно дружити. Потім знайомство у школі з Настею, що стала їхньою кращою подругою, яка завжди кохала Ігоря, проте вона знала, яка любов між двома друзями й ніколи у неї не втручалась. Вони відгуляли їхнє весілля, де Настя була подругою нареченої, а згодом і весілля подруги та народження сина, якого хрестив Ігор.
Через рік Настя розлучилась з чоловіком й орендувала квартиру ближче до друзів, щоб ті її зрідка допомагали. Весь цей час Світлана пильно спостерігала, як чоловік грається з сином Насті і як він щасливий, тоді вона і зрозуміла, що вона мусить його відпустити та дати йому шанс стати щасливим батьком.
Вона вирішила переїхати в інше місто. Її речі уже були складені й нічого не могло її зупинити.
Вона зробила цей вибір за двох людей, нічого не сказавши чоловікові, але чи правильно вона вчинила?