Віра бігла вулицею. Вона поспішала якомога швидше. Але ноги неначе ватні. Ледве переставляє ними. Зупинятися не можна. Віра вже чує кроки за собою і важке дихання. Ось, ось її дожене той чоловік. Дівчина спіткнулася і з криком падає. Проснулася. Біля неї стоять перелякані мама і тато. Вони гладять її по голові, заспокоюють. Мама говорить, що то вже все позаду, що як тільки заспокоїться, сни перестануть снитися. Віра прихилилися до мами, відразу заспокоюється.
Сьогодні Вірі двадцять років. Вона згадує своє нелегке дитинство. Згадує, як б ив її вітчим. Як ганявся за нею, поки не зловить. Потім б ив до нест ями. Маленька дівчинка втрачала свід омість. Тільки тоді заспокоювався. П’яна мама дивилася на все нестямними очима. Ні разу не заступилася за дочку. Коли останнього разу Віра потрапила в лікарню, звідти її забрали до дитячого будинку. Пізніше вона від когось чула, що вітчима тоді посадили до в’язниці. Мама померла від поганої горілки.
В дитячому будинку Віра прожила два роки. Коли їй виповнилося десять, втекла з будинку. З хлопчаками не поділили щось, вже і не пам’ятає що, тому щоб її не побили, перелізла через паркан і побігла щосили. Три дні вона ходила вулицями. В магазині намагалася вкрасти булочку. Коли це не вдалося, втікала, щоб не спіймали. На той час голод так дошкуляв, що шукала де б знайти щось. Попереду побачила жінку, яка несла пакет із продуктами.
Віра підбігла і схопилася за хліб. Потягла на себе. Жінка вхопила дівчинку за руку. Поруч з’явився чоловік, який допоміг тій жінці втримати Віру. Дівчинка смикала руку, намагаючись вирватися. Але міцні руки тримали її. Незабаром вони всі разом сиділи у квартирі Варвари Григорівни та Віктора Степановича. Спочатку Віра трималася насторожено. Але коли помітила, що до неї ставляться добре, заспокоїлася.
Три дні провела вона у квартирі тих гарних людей. Коли Варвара Григорівна запропонувала Вірі залишитися жити з ними, дівчинка погодилася. Тому вже через місяць вона в законному порядку проживала з новими батьками. Нарешті почалося спокійне життя. Виявилося, що Віра може добре навчатися. А коли була в дитячому будинку, в неї одні двійки. Але наразі в неї все легко вдається. Різні спортивні гуртки для неї важливі.
Зростала Віра в хорошій обстановці. Лише вночі снилися ті сни, які нагадували про минуле. Після закінчення школи Віра пішла навчатися далі, але своїх теперішніх батьків не забувала. Вона вважала їх рідними. Тому приїжджала, як тільки могла вирватися. Після навчання знайшла роботу по своїй професії. В неї задум. Коли тато і мама підуть на пенсію, забере їх до себе. Так спокійніше буде Вірі, коли батьки будуть поруч.
Горе прийшло зненацька. Ще зранку розмовляла з мамою. Вона видалася бадьорою. А увечері телефонував тато, сказав, що мама в реанімації. Лікарі не дають ніяких прогнозів. Надіятися потрібно лише на чудо. Наразі Віра взяла відпустку, щоб доглядати за мамою. Сьогодні їй вже краще. Мама відкрила очі та пильно дивилася на донечку. Говорити їй ще не дозволяють, але Віра бачила в очах мами подяку, що не кинула її в тяжку хвилину.
