Ой, слухай, така історія…
Арина памятає своє щасливе дитинство, і хоча зараз їй двадцять пять, вона встигла в житті побачити й радість, і горе, і зраду.
Коли молодий та гарний лейтенант Богдан, щойно закінчивши військовий інститут, запропонував своїй девочці Олені руку і серце, вона ледь повірила. Вони зустрічалися більше двох років, поки Богдан навчався, і побачення були рідкісними курсантів не часто відпускали.
“Лено, давай швидше подамо заяву, розпишемося, а потім я поїду на нове місце служби, облаштуюсь. А ти приїдеш пізніше, я зустріну”, казав Богдан, радий, що закінчив навчання, отримав погони та звання, а заразом і стане сімянином.
“Я згодна”, відповіла щаслива Олена. Їй давно хотілося втекти з дому від пияка-батька, який постійно влаштовував скандали, та й матір особливо не шкодувала.
Мати Олени захищала батька, коли той був тверезий, годуючи його з ложки, а потім все починалося знову. На доньку ніхто особливо не звертав уваги. Головне, щоб було що їсти й у що вдягнутися. Зарплату батька мати вибивала з нього зі скандалами, доки він не пропивав все до копійки.
Нічого доброго в своєму житті вона не бачила.
“Коли в мене буде донька, мріяла Олена, я її любитиму й виховуватиму інакше. І скандалів у мене не буде, бо за такого, як наш батько, я ніколи не вийду. Знайду собі гарного хлопця”.
Олена приїхала до Богдана в далеке карпатське селище, де він служив. Селище невелике, але однокімнатну квартиру їм дали відразу. До приїзду молодої дружини Богдан постарався: меблі були наполовину казенні, щось докупив сам.
“Бодько, як же я рада! Тепер ми разом, і ніхто нам не потрібен. А тут я сама господиня”, тішилася Олена, а чоловік щасливо обіймав її.
Через півтора року в них народилася донечка Аринка. І ось тут Олені довелося крутитися майже самостійно чоловік то на навчаннях, то на службі. Рідко коли встигали разом викупати донечку. Богдан приходив, коли вона вже спала, і йшов теж коли вона спала. Сумно було, звичайно.
Час минав. Донька підростала, Богдана перевели в інше місто невелике, райцентр, але все ж краще, ніж селище. Потім ще раз, і ще… Так Арина й навчалася в різних школах. Коли вони вже звикли до постійних переїздів, батько одного разу прийшов із служби й сказав:
“Ну все, їдемо на нове місце у велике місто, мабуть, там і залишимся назавжди”.
“Нарешті, заслужив”, сказала Олена. “Навжели набридло мотатися по цих гарнізонах. Інші живуть на одному місці, а ми…”
“Лено, в мене ж військова служба. Могла б за цивільного вийти, якщо тобі не подобається. Не розумію, на що скаржишся? У тебе все є: квартира, машина, гроші”.
Але Олена, схоже, у матір пішла характером з часом і до доньки почала ставитися байдуже. А Арина, чим старша ставала, тим більше тяжіла до батька. Між ними було повне взаєморозуміння. Олені ж це було байдуже.
Квартиру їм дали трикімнатну, у самому центрі. До цього жили в малогабаритках, а коли зайшли сюди усі оніміли. Особливо Арині сподобався балкон: з десятого поверху відкривався неймовірний краєвид.
Арина вчилася в гарній школі. Батько продовжував службу, мати теж працювала. Часто чула, як мати свариться з батьком. Той мовчав, а Олена постійно щось вимагала. На порожньому місці могла влаштувати скандал. Доньці було шкода батька, який виходив на балкон, сідав у крісло з газетою і чекав, поки дружина “випустить пару”. На балкон вона не наважувалася виходити адже тоді про неї підуть плітки.
Через два роки батьки таки розлучилися. Арина залишилася з матірю, батько переїхав у інший район. Квартиру Богдан залишив дружині й доньці.
“Аринько, приїжджай у вихідні чи на канікулах, ось адреса”, сказав батько й пішов, а вона стиснула в руці дорогоцінний папірець і сховала його подалі від матері.
Арина навідувалася до батька на канікулах: разом гуляли парком, ходили в кіно, їли морозиво. У матері ж образа на чоловіка була глибока, і виливала вона її на доньці. Та вже вчилася в старших класах і давала відсіч. Між ними встановився “худой мир”, але жили вони, як чужі.
Коли постало питання, куди вступати вдома чи в інше місто, Арина, звичайно, обрала друге. Їй кортіло швидше втекти від матері. Вступила в університет, жила в гуртожитку й була щаслива. Щаслива від того, що не бачила матір.
“На канікулах заїду до мами, навідаю батька”, думала вона.
Настали канікули. Арина приїхала додому і її чекало розчарування. Мати жила не сама, а з Іваном, який був лише на сім років старший за доньку. Арина вперше побачила пяного чоловіка в квартирі. Батько не пив, хіба трохи у свята, тому для неї це було неприємно. Іван постійно був “під градусом”.
