Віра вперше побачила Миколу, коли прийшла працювати на завод. Високий, статний хлопець працював слюсарем в цеху, в який прийшла працювати дівчина. Микола заполонив всю її увагу. Вона годинами не могла відвести погляду від його красивого обличчя. Майже всі робітники помітили як Віра дивиться на чоловіка. Але Микола не звертав на неї уваги. Потім дівчині сказали, що в нього закохані всі жінки цеху, і Віра щоб не сподівалась на взаємність.
Одного вечора на дискотеці дівчина побачила Миколу, який стояв, обнімаючи ефектну брюнетку. Нарешті вона зрозуміла, що Віра поруч із тією красунею, сіра мишка. Але з собою зробити нічого не могла. Кохала і все, нерозділена любов. Минув рік, Віра, як завжди зранку дивилася, де Микола, адже коли побачить його, увесь день знаходиться в піднесеному настрої. Чоловік на роботу не прийшов. Дівчина занепокоїлася, адже такого не було ні разу. Запитала його товаришів, чи знають вони, чому не має Миколи? Сказали, що не знають. Відомо тільки, що його подруга народила від нього дівчинку.
Після роботи Віра пішла до чоловіка додому, вона давно знала де він живе. На стук у двері ніхто не відкривав, а з кімнати чути плач дитини. На стук вийшла сусідка і розповіла, що його дівчина народила дочку, і залишила Миколі, а сама виїхала з міста. Віра нарешті достукалась до чоловіка, зайшла у квартиру до дитини. Взяла на руки. На подив Миколи дівчинка замовкла відразу.
Так залишилась жити у квартирі чоловіка. Спочатку одружились, не маючи почуттів. Через рік Микола зрозумів, що кращої, ніж Віра, жінки в нього не було. Минули роки, подружжя радіє онукам, які частенько забігають до них на пироги бабусі. Микола все життя дякує долі, що одного разу Віра з’явилась на порозі його квартири.
